КОНСТИТУЦІЯ ПАЦІЄНТА І МІАЗМИ

Т.В. Кулемзіна, Є. І. Моргун
Донецьк, Україна
Державний медичний університет ім. М. Горького

The constitution of the patient and miasmas. Т.V. Кulemzina, E.I. Моrgun (Ukraine, Donetsk)
Due to outstanding successes in the field of a fundamental immunology for elapsed 30–40 years huge quantity of the facts permitting in a new fashion to look on gears of development of illnesses the person is accumulated. The levels of reactions of organism on antigens are related to three chronic miasmas by S. Hahneman. Possibility them for predisposition to development of diseases, terms of their originating, flow pattern and outcome of pathological process with a system НLА.

Конституція є фундаментальною характеристикою цілісного організму. Вона віддзеркалює індивідуальність, є проявом його життєдіяльності. При цьому, кожен індивідуум реалізує спадкоємні потенції в конкретних умовах навколишнього світу. На Лондонському Факультеті гомеопатії під терміном конституція розуміється "базова структура організму, що вміщує інтелект, емоції і загальні характеристики, формується під дією генетичних та зовнішніх факторів".
У сучасній медицині під конституцією розуміють комплекс структурно-функціональних особливостей організму, обумовлених геномом [4]. Основу індивідуальності складають незліченні комбінації генів. Генетична індивідуальність виявляється в різноманітних варіаціях будови органів, фізіологічних функцій, біохімічних реакцій [10]. Особливістю окремої особи є те, що вона існує у формі фенотипу, тобто ознаки, отримані з геномом, доповнюються ознаками, придбаними організмом у процесі його життєдіяльності.

Слід зазначити, що з часів Гіппократа відомі два методи лікування: лікування протилежним (contrarіa contrarіrіs) й лікування подібним (sіmіlіa sіmіlіbus). Використання закону подоби дає в руки лікаря метод терапії, що ґрунтується на лікуванні препаратом, характерні ознаки якого подібні індивідуальним реакціям пацієнта при патологічному стані. Справді, саме гомеопатична медицина дозволяє зв'язати воєдино наявну клінічну картину, що поєднує захворювання, спадкоємну обтяженість і лікарський засіб [3]. Основні гомеопатичні ліки мають конституціональну характеристику і лікаргомеопат має можливість підібрати ліки з урахуванням фізичних та психічних особливостей пацієнта, типу реагування, схильності до тих або інших видів функціональних порушень внутрішніх органів і форм патології. Очевидно, існує стільки лікарських типів, скільки є препаратів. Однак, у гомеопатичній фармакопеї є вказівки на так звані "малі препарати" з дуже обмеженими патогенезами. Тобто не для всіх препаратів визначені їхні конституції. Якщо конституціональна подоба відрізняється від клінічної треба призначати препарат, враховуючи перевагу клінічної подоби [12]. Л. Ваньє рекомендував завжди розглядати конституціональний тип, хворобу та ліки у взаємозв’язку [3].

Л. Ваньє вважав, що "ми одержуємо від своїх батьків якусь субстанцію, що визначає нашу схильність до визначених захворювань" [3]. Парацельс називав цю субстанцію mumіe, Ганеман – міазмами, Пастер – токсинами. Завдяки визначним успіхам в області фундаментальної імунології за минулі 30 – 40 років накопичена величезна кількість фактів, що дозволяють по-новому дивитися на механізми розвитку хвороб людини. Доведено, що існує загальний механізм, який може виявляти свою дію у схильності до досить широкого спектру захворювань, що включає інфекційні, автоімунні й онкологічні. Таким механізмом є асоційований із системою НLА генетичний контроль функціональної активності субпопуляцій імунокомпетентних клітин [1], тобто якість імунної відповіді. Стосовно сучасних уявлень система НLА, яка забезпечує регуляцію імунної відповіді, здійснює такі найважливіші фізіологічні функції як взаємодія всіх імунокомпетентних клітин організму, розпізнавання своїх та чужорідних, у тому числі, змінених власних клітин, запуск і реалізацію імунної відповіді й, у цілому, забезпечує виживання людини як виду в умовах екзогенної й ендогенної агресії [13]. Уся різноманітність зазначених функцій забезпечується будовою системи НLА. Це найбільш поліморфна з генетичних систем людини, що відіграє провідну роль у забезпеченні високого рівня поліморфізму геному людини. У назві кожного НLА-антигену присутній літерне позначення локусу (A, B, C, DR, DQ, DP). До даних локусів входить велика кількість алелей генів (позначаються арабськими цифрами), асоціації між якими можуть бути певним чином зв'язані з хворобою. Встановлено, що функціональна активність Т- і В-лімфоцитів, кілерна активність лімфоцитів, поглинально-метаболічна активність фагоцитів, рівень імуноглобулінів є спадкоємними факторами і знаходяться в асоціативному зв'язку або істинному зчепленні з визначеними НLА-антигенами. Так, наприклад, для носіїв НLА-В8, DR3 і А2, У12 характерна сильна імунна відповідь; а для носіїв НLА-В7, В12, В35 – слабка [13]. Науковими дослідженнями встановлено, що пацієнти, визначені лікарем-гомеопатом як представники одного конституціонального типу (наприклад, Phosphorus, Lycopodіum), мають подібні сублокуси й алелі НLА.

Якщо в пацієнта виявляється НLА-генотип - А1; А28; У7; У8; У12; У13; ВW16; ВW17; ВW27; ВW37; ВW38, ВW39; ВW57; СW6; DR7; DWE1; DMA, що асоціюється з псоріазом, то його можна віднести до конституціонального типу Рsоrіnum, а при НLА-генотипі - А1*; А2*; А3; А9; А10; АW19; АW24; АW28*; АW31; В8*; ВW17; В5; В7*; У14; ВW17; ВW21; В40 - до конституціонального типу Luesіnum (* - найбільш ймовірні асоціації) [11]. Антигени НLА-системи відповідальні не тільки за схильність до розвитку захворювань, але й за терміни виникнення, характер перебігу та результат патологічного процесу [2]. Мимоволі пригадується ствердження Гіпократа, що "кожна людина хворіє тільки на ті хвороби, якими може занедужати".

Виникнення й розвиток патологічного процесу залежать від двох складових конституції: реактивності і резистентності. Успадкування резистентності підтверджене генетичними дослідженнями [9]. Специфічною формою реактивності є імунологічна реактивність. За характером взаємодії розрізняють кілька рівнів реакцій:
1) оптимальні, відповідні до норми адаптації;
2) сенсибілізовані, що характеризуються підвищеною функціональною активністю до фактору, що впливає;
3) депресивні, які визначають знижений рівень функціональної активності;
4) парадоксальні – відповідь системи на вплив фактора, що ушкоджує, при якому структура, яка взаємодіє з патогенним агентом, здійснює функцію, спрямовану не на збереження, а на руйнування системи [4].
Сенсибілізовані, депресивні і парадоксальні реакції організму можуть бути співвіднесені з трьома хронічними міазмами С. Ганемана: "У Європі, а також в інших країнах земної кулі, не зустрічаються ...інші, крім цих трьох міазмів, ...сифілісу, ...сикозу, і нарешті, псори" [6]. У параграфі 78 "Органона лікарського мистецтва" зазначено, що "справжніми природними хронічними хворобами називаються ті, які розвиваються внаслідок хронічного міазму...". Міазм у С. Ганемана є "фундаментальною причиною" хронічного захворювання і "усі міазматичні хвороби, які виявляються зовнішніми ускладненнями, що локалізуються на шкірі, існують в організмі як внутрішні хвороби, перш ніж з'являються місцеві зовнішні симптоми" [6]. Форми і характер проявів хронічних хвороб залежать, на його думку, від вихідного статусу пацієнта: "споконвічна конституція індивідуума, обраний їм спосіб життя, стан духу (у багатьох випадках придбані в результаті виховання), сприйнятливість або ослаблення організму направляють псоричну хворобу й змушують її виявлятися в тій або іншій модифікації" [6]. Таким чином, Ганеман виявив типові способи реагування хронічно хворих людей, що є наслідками недостатнього лікування або придушення інфекції, або спадкоємного нахилу [8].
С. Ганеман вважав, що результат патологічного процесу багато в чому залежить від статусу пацієнта: "...швидкість і надійність зцілення пропорційна тому, якою мірою життєва сила збереглася в хворого..." [5].
Поняття „міазм” і „діатез” застосовують в гомеопатії як синоніми. Під діатезом розуміють уроджену або придбану слабкість органів або систем, що обумовлює готовність до хвороби і визначає особливий її перебіг (М. Dоrсsі). У сучасній медицині прийнято вважати, що діатез не захворювання, а нахил, що за певних умов зовнішнього середовища може трансформуватися в хворобу. В даний час виділяють 17 груп хвороб, тобто, діатезів: геморагічні, імунопатологічні, ендокринно-дисметаболічні, виразковий, онкодіатез, органотопічні (нефропатічні, кардиопатічні та ін.), психо-неврастенічні та ін. [14]. У гомеопатів буде, очевидно, існувати спокуса виділення додаткових міазмів з метою полегшення вибору лікарських препаратів. Однак, усі "новоявлені" міазми (малярійний, проказний, грибковий, вакцинозний та ін.) – це лише частина загального вчення про конституціональні особливості індивідууму і його уражень [7]. Міазми, або їхнє поєднання в окремого індивідуума, визначають конституціональні особливості людини. До початку впливу патогенного фактора в індивідуума існують генетично детерміновані особливості адаптивних-компенсаторних механізмів пристосування, що забезпечують функціонування організму в умовах середовища, що змінюється. Міазми визначають шлях і діапазон можливих порушень на різних рівнях функціонування організму.
Таким чином, під терміном “міазм” варто розуміти генетично детерміновані особливості організму, що визначають своєрідність його адаптивних та компенсаторних механізмів пристосування до умов середовища, що змінюються, й схильність до розвитку захворювань, терміни виникнення, характер перебігу і результат патологічного процесу. Їх варто розглядати як ґрунт, що передує розвиткові того або іншого захворювання в індивідуума. Однак, конституціональних типів дуже багато, а найбільш загальних способів реагування три: псора, сикоз і сифіліс. Отже, більшість самих конституціональних типів уже являють собою прояви різних поєднань цих міазмів [9].

ЛІТЕРАТУРА:
1. Алексеев Л. П., Хаитова Н. М., Яздовский В. В. Ассоциированная с НLА – предрасположенность к заболеваниям и некоторые механизмы ее реализации // Вестник АМН СССР.– 1988.– №5.– С. 20–30.
2. Бондаренко А. Л. НLА и болезни.– Киров: Логос,– 1999.– 193с.
3. Ванье Л. Курс клинической гомеопатии.– Смоленск: Гомеопатическая медицина, 1998.– 446с.
4. Воложин А. И., Субботин Ю. К. Болезнь и здоровье: две стороны приспособления.– М.: Медицина, 1998.– 480с.
5. Ганеман С. Органон врачебного искусства.– М.: Атлас, 1992.– 205с.
6. Ганеман С. Лечение хронических болезней и гомеопатическая доктрина.– М.: Ресурс, 1994.– 218с.
7. Иванив А. П. Materia Medica, история и практика использования биотерапевтических средств в гомеопатической и интегративной медицине. – Одеса: Астропринт, 2002.– 440с.
8. Кёлер Г. Гомеопатия: Пер. с нем. – М.: Медицина, 1989.– 592с.
9. Линде В. А. Теория миазмов Самуила Ганемана.– С-Пб.: Центр гомеопатии, 2001.– 72с.
10. Лильин Е. Т., Богомазов Е.А., Гофман-Кадошников П. Б. Генетика для врачей.– М.: Медицина, 1990.– 256с.
11. Самохин А. В., Томкевич М. С., Готовский Ю. В., Мизиано Ф. Г. Иммунология, апоптоз и гомеопатия. – М.: ИМЕДИС, 1998 – 224с.
12. Свейн Д. Гомеопатический метод. И его место в клинической практике и медицинских исследованиях.– М.: Гомеопатическая медицина, 2002.– 240с.
13. Хаитов Р. М., Алексеев Л. П. Система генов HLA и регуляция иммунного ответа // Аллергия, астма и клин. иммунология.– 2000.– №8.– С.7–16.
14. Шабалов Н. П. Детские болезни: учебник. Т. 1.– СПб: Питер, 2002.– 832с.


Конституция пациента и миазмы. Т.В. Кулемзина, Е. И. Моргун (Украина, Донецк)
Благодаря выдающимся успехам в области фундаментальной иммунологии за прошедшие 30–40 лет накоплено огромное количество фактов, позволяющих по-новому посмотреть на механизмы развития болезней человека. Уровни реакций организма на антигены соотнесены с тремя хроническими миазмами С. Ганемана, а ответственность их за предрасположенность к развитию заболеваний, сроки их возникновения, характер течения и исход патологического процесса – с системой НLА.