Останні роки нашого надзвичайно прискореного плинного життя світова громадськість почала широко вживати термін «нанотехнології», «наномедицина», і їм подібні. Цей термін, що з'явився у вітчизняній літературі трохи бiльше, ніж 10 років тому, став сьогодні надзвичайно по¬пулярним, власне, як і в світовій науковій літературі. Вже випущені монографії, статті, захищені дисертаційні роботи, а вчені і керівники найвищого рангу пророкують впровадження нанотехнологій практично в усі сфери людської діяльності, в тому числі переведення на нанотехнології майже 80% усіх лікарських засобів у світі протягом найближчого часу. На вив¬чення і впровадження нанотехнологій уряди і приватні особи виділяють в світі сотні мільярдів доларів, мабуть найбільші суми з офіційно задекларованих більшістю держав старого і нового Світу. Нанотехнологіям прогнозують роль чи не найбільшого відкриття XXI століття.

Термін «нанотехнологія» (з грецької: nanos - карлик, гномик, techno - майстерність, logos - наука, система знань) запропонований японським вченим Норіо Танігучі у 1974 р. в доповіді «Про концептуальні основи нанотехнологій» на міжнародній конференції «International Conference on Precision Engineering» (Taniguchi N., 1974), стосовно об'єктів розмірами 10-9 метра (від 1 до 100 нм). Водночас, першою прямою вказівкою на необхідність розпочинати науково-практичні дослідження в масштабі нанорозмірів вважають лекцію амери¬канського фізика, лауреата Нобелівської премії Річарда Фейнмана, прочитану їм у грудні 1959 р., на щорічному засіданні американського фізичного товариства: «Є надмір місця на дні - за¬прошення увійти в новий розділ фізики» (There is plenty of room at the bottom: an invitation to enter a new field of physics). Тільки у 1980-х роках почались перші дослідження, і стали з'являтись перші наукові публікації з теми «нанотехнологій».

Спеціалісти державної програми США «Національна нанотехнологічна ініціатива», створеної 2000 року, наводять таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - це дослідження і технологічні розробки на атомному, молекулярному або макромолекулярному рівнях, у шкалі розмірів приблизно від 1 до 100 нм, що проводять для одержання фундамен-тальних знань про природу явищ та властивостей різних матеріалів у наношкалі, а також для створення і використання структур, приладів і систем, що набувають нових якостей завдяки своїм маленьким розмірам. Нанотехнологічні дослідження та розробки включають контрольовані маніпуляції з нанорозмірними структурами, їх інтеграцію у більш великі ком-поненти, системи та архітектури».

Наш співвітчизник, академік Б.О. Мовчан, дав таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - сукупність наукових знань, способів і засобів регульованого складання (син¬тезу) з окремих атомів і молекул різних речовин, матеріалів та виробів з лінійним розміром елементів структури до 100 нм (1 нм = 10-9 м; 1 нм = 10А)». На сьогодні, за даними Інтернету, кількість публікацій з наномедицини перевершує 700 робіт, першу з яких відносять до 1999 р.

Виступаючи у Конгресі з доповіддю про розвиток досліджень в області нанотехнологій в 2000 році, Президент США Б. Клінтон відмітив: «Я виділяю 500 мільйонів доларів у цьому фінансовому році на державну нанотехнологічну ініціативу. Запропонована програма розрахо¬вана, як мінімум, на 20 років, і обіцяє привести до важливих практичних результатів». Одним з трьох найважливіших напрямків досліджень у галузі нанотехнологій президент США виділив: «Розробка принципово нових препаратів профілактики та лікування злоякісних пухлин, ма¬теріалів для захисту навколишнього середовища, технологій очистки води, повітря».

В Україні, у спільній лабораторії електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини Інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона і Національного медич¬ного університету імені О.О. Богомольця, розроблено технологію отримання наночасток окси¬ду заліза, на якій фіксують протипухлинний препарат, з можливістю доставки такого композита до ураженого раковим процесом органу, а також наночастки оксидів міді і срібла, що виявля¬ють більш виражену протимікробну дію, ніж звичайні оксиди металів [5].

Наскільки «нанотехнології» є новою сторінкою у розвитку людства, розвитку медици-ни, чи дійсно це щось абсолютно нове, чи, можливо, новий погляд на вже давно відкриті і запропоновані до застосування технології, що використовують надмалі величини різних речо¬вин, зменшення розмірів і властивостей яких за спеціальними методиками посилювало їх «біологічну активність» - здатність корегуючого «лікувального» впливу на біологічні об'єкти; який зв'язок «нанотехнологій» з минулим?

Понад 220 років тому, в Німеччині, професор Лейпцігського Університету, хімік, фар-маколог і лікар Христіан Фрідріх Самуель Ганеман (1755-1843) заснував новий напрямок медичної науки і практики - «Гомеопатію», галузь медицини надмалих доз (з приводу дієвості впливу яких на організм людини чи тварини виникало найбільше скепсісу раніше, а подекуди і зараз, у представників керівництва багатьох медичних і немедичних напрямків нау¬ки), тепер визнаної всією науковою громадськістю світу, як найбільш перспективний напрямок прогресу технологій, названий новітнім терміном «наномедицина».

Наприкінці 80-х pp. XX сторіччя, Інститут теоретичної фізики АН України, протягом багатьох років, проводив наукові міжнародні форуми найвищого професійного рівня «Властивості рідин малих об'ємів», де науковці з різних країн (фізики, фармакологи, теорети-ки, лікарі-практики) доповідали матеріали про теоретичні і практичні основи дії надмалих доз (за межею числа Авогадро), технологію виготовлення, вивчення властивостей яких і методологію застосування в медичній практиці запропонував С. Ганеман, назвавши її «гомеопатією». Досвід застосування таких, виготовлених за спеціальною авторською методи-кою, надмалих доз лікарських засобів, які описані в першій у світі Фармакопеї Вільмаром Шва¬бе („Фармакопея гомеопатіка поліглотта") ще в XIX сторіччі, нараховує понад 200 років. Сьогодні такі ліки мають визнаний офіційний статус, затверджений Європейською Державною фармакопеєю, Британською, Німецькою, Французькою, Американською та іншими фармакопеями (включно і Українською державною фармакопеєю), і представлені на фармацевтичному ринку більшості країн Світу. Заводи, що виготовляють гомеопатичні лікарські засоби (ГЛЗ) у більшості країн Європи, Америки, Індії, інших країн, відповідають найсучаснішим міжнародним стандартам і вимогам до подібних виробництв.

Високу ефективність застосування ГЛЗ (офіційна реєстрація яких є практично в усіх країнах ЄЄ, Східної Європи, включно в Україні) в медичній практиці підтвердили сотні клінічних досліджень (також мiжнародних багатоцентрових рандомізованих, плацебоконтрольованих) і публікацій, та величезний досвід клініцистів всіх напрямків: терапевтів, сімейних лікарів, педіатрів, вузькопрофільних фахiвців, як то неврологів, алергологів, гінекологів, дерматологів, гастроентерологів та інших, медиків-ветеринарів. Фахівці країн Старого і Нового Світу підтверджують їхню високу ефективність, доступність, нешкідливість, відсутність нозологічних і вікових протипоказань, можливість комплексного застосування в терапії різних патологічних станів, поруч з фармакотерапевтичними засобами та іншими засобами і методами лікування, з метою підвищення ефективності і зменшення побічних ефектів, алергічних реакцій.

У гомеопатії вживають речовини в таких кількостях, коли можна встановити вміст у ча¬стках грама (наприклад низьке розведення: 3D - 0,0001), а також високі розведення, в яких, при підрахунку, не можна виявити молекули, оскільки зміст речовини менший за масу однієї моле¬кули. Число молекул в 1 моль будь-якої речовини відповідає 6,00253-10-23 (число Авогадро). За межами 12С або 24D розведень (в гомеопатії використовують десятинну - «X» і сотенну - «С» шкали розведень) молекул бути не повинно. Тому говорити про дози в такому розчині можна лише умовно. С. Ганеман встановив, що в процесі потенціювання, в міру зменшення кількості речовини, дія ліків зазнає змін: спочатку викликає патологічні ознаки (велика до¬за), потім, при подальшому розведенні, настає момент, коли не виявляють дії речовини („німа" фаза), надалі вона починає проявляти лікувальний ефект (мала доза). Аналогічні результати одержали ряд гомеопатів в експериментах на біологічних об'єктах: Kolisko, W. Pelican і Boiron, Н. Coulter.

Надалі фазність у реагуванні на різні дози подразників встановили JI.X. Гаркаві, М.В. Уколова, Є.В. Квакіна, які виявили десять рівнів реагування організму в залежності від дози.

У фізіології та фармакології давно відомо, що великі і малі дози мають протилежний вплив на організм. М.П. Кравков, в досвіді з адреналіном, показав протилежний вплив великих і малих доз. Вводячи в ізольовану вену вуха кролика розчин адреналіну в розведенні 10-6, автор отримав класичний ефект - спазм судин. При наступних розведеннях ефекту не спостерігали. А при розведенні до 10-33 спостерігали парадоксальний ефект: розширення судин. Аналогічні механізми дії визначив І.П. Павлов, у роботах з кофеїном.

Малі дози, слабкі подразники, нерідко позитивно впливають на організм. Л.X. Гаркаві, Є.В. Квакіна і М.В. Уколова показали, що слабкі роздратування чинять на організм ефект «тренування». П.В. Симонов встановив: субмінімальні дози речовин викликають гальмування, яке він назвав превентивним; що має виражені захисні властивості. Так, субмінімальні дози кофеїну подовжують життя білих мишей в умовах кисневого голодування. Велика доза кофеїну у фазі збудження не має цієї дії, а у фазі гальмування скорочує життя білих мишей. Автор пи¬сав: «По всій ймовірності, властивостями викликати ефекти, протилежні дії середніх доз, володіють субмінімальні дози багатьох лікарських речовин». П.В. Симонов вважав, що саме цю властивість «емпірично використовують гомеопати в тих випадках, коли вони отримують достовірний терапевтичний ефект».

Найбільші розбіжності, навіть у середовищі гомеопатів, викликає застосування високих розведень, в яких теоретично не можна виявити навіть молекули діючої речовини. Дослідження вчених показали, що і розчини високих розведень володіють біологічним ефектом. Відомий ботанік К. Негелі (1812-1891), в дослідах з низкою нерозчинних металів (мідь, свинець, срібло і т.п.), показав, що ці метали в дозах, що не можна виявити хімічним чином, впливають на живі клітини (спірогира). Це була перша експериментальна робота, яка свідчила про ефективність доз, що не можуть бути визначені хімічно. У 1923 p. Kolisko (цит. за М. Coulter) замочували зерна пшениці в розчинах 10-30 таких речовин (сульфат заліза, триокис сурми та ін.). Було ви¬явлено, що ріст рослин збільшувався під впливом більш низьких розведень, потім гальмувався більш високими розведеннями, і знову стимулювався ще більш високими розведеннями. На початку 30-х pp. XX ст. В.М. Персон виявив вплив хлориду ртуті в розведеннях до 10-120 на ферментацію крохмалю амілазою слини, і на лізис фібрину пепсином і трипсину, з вірогiдними результатами. У 1954 p. W. Boyd в Единбурзі відтворив експеримент з хлоридом ртуті у розведенні 10-61. У такому розведенні хлорид ртуті впливав на швидкість гідролізу крохмалю діастази. Швидкості гідролізу виміряні колориметрією, за допомогою приладу для вимірювання розчинності газів в рідинах. Результати показали біологічний розкид. Було прове¬дено статистичну обробку, дані виявили достовірними (Р 0,001).

У 1982 р. Г.М. Шангін-Березовський, В.Я. Адамов, О.Р. Рихпецька і С.А. Молоскін, ви-користовуючи дози хімічних мутагенів (нітрозодіметілмочевину) при обробці насіння, проро¬били ряд експериментів з розведенням, які виключають знаходження в розчині навіть одинич¬них молекул, і виявили, що ці розчини володіють біологічною активністю. Цей ефект спостерігали при вирощуванні насіння, бульб рослини ахіменес, на насінні томатів, в курячих фібробластах, в яйцях мухи дрозофіли та інших біологічних об'єктах. Автори прийшли до вис¬новку, що мутаген «має здатність переводити воду в біологічно активну форму, і ця вода постає медіатором стимулюючої дії мікродози мутагену». Вони спостерігали масовий характер зазна¬чених ефектів стимуляції. Крім того, виявлено, що «ця стимуляція при дії малих доз супермутагена виявляється фактично нормалізацією росту і розвитку», тобто, у великих (високих) розведеннях, має позитивну дію на біологічні об'єкти. При цьому застосовували розведення до 10-30. Автори намагались пояснити сутність процесів, що відбуваються в біологічних об'єктах: «У світлі отриманих даних стає очевидним, що супермутаген може діяти на біологічні структури як безпосередньо, так і через конверсію води (а в клітці, ймовірно, і води цитоплазми)». С.А. Молоскін, впливаючи на курячі яйця нітрозодіметілмочевиною, дозами до 10-20, отримав на 24,6% яєць більше, ніж у контролі. Він зробив висновок, що під впливом малих доз супермутагенів змінюється в «своєрідно активну форму вода». Ці роботи показали, що високі розведення супермутагена мають чіткий вплив на біологічні об'єкти і позитивну, нормалізуючу дію.

У 1988 р. великий резонанс у світі викликала робота французького біолога J. Benveniste і співавторів. J. Benveniste, вивчаючи дегрануляцію сенсибілізованих базофільних гранулоцитів під впливом антисироватки проти IgE, використав її послідовні розведення до 10-120, тобто, значно нижче числа Авогадро. Він отримав той же ефект дегрануляції, як у нерозведених роз¬чинах. І припустив, що носієм інформації при послідовних розведеннях служить вода. Він за¬значив, що активне перемішування (струшування) посилює дієвість розчинів. Ефект, отрима¬ний J. Benveniste при розведеннях, відповідав клінічним спостереженнями гомеопатів. Ефект дегрануляції зменшувався, збільшувався, або не спостерігався, в міру розведень, тобто він був немонотонний, нелінійний. Нелінійность, багатофазність ефектів під впливом слабких зовнішніх впливів спостерігав і описав в 1955 p. С.Е. Шноль.

У 1988 р. була опублікована робота В.А. Пеккеля і А.З. Кіркеля «Необычное ингибирование активности моноаминооксидазы, индуцируемое хлоргилином». Було відомо, що хлоргілін інгібує активність моноамінооксідази у співвідношенні 1:1. Автори встановили, що інгібірування можна спостерігати від значно менших кількостей хлоргіліна (концентрації 10-10 і нижче). Виявили, що інгібуючим потенціалом володіють навіть ті розчини в ряду розведень, які практично не містять самого хлоргіліна. Автори припустили, що ефект при концентрації хлоргіліна 10-10 і нижче забезпечує не хлоргілін, а ті зміни розчинника, що виникають в його розчинах; і що в розчинах утворюється новий «гіпотетичний інгібітор», який впливає подібно хлоргіліну. Автори досліджували дію хлоргіліна на моноамінооксидазу плаценти людини, і виявили, що в розчинах хлоргіліна з'являється «додатковий потенціал», зі здатністю до самовідтворення, і зберігається постійним при розведеннях основної речовини до концентрації 10-23.

У 1957 р. С.Е. Шноль, М.І. Кондрашова і Х.Ф. Шольц виявили, що «у відповідь на до-сить слабкі впливи, білок різко неоднозначно змінює свої властивості - здатність зв'язувати амінокислоту або ферментативну активність». Вказані автори визначили біологічну активність малих доз, тобто високих розведень. Вони виказали думку, що вода є носієм інформації, переданої від первинно розчиненої у попередніх розчинах речовини (Г.Н. Шангін-Березовський, С.А. Молоскін, О.Р. Рихлецька, J. Benveniste). Г.М. Шангін-Березовський і співавт. висловили припущення про те, що ті ж зміни води, які відбуваються в розчинах при потенціюванні, можуть відбуватися і у воді організму під впливом ліків; передача інформації може відбуватися від однієї порції води до другої.

С.Е. Шноль у праці «О самопроизвольных переходах молекул актомиозина в растворе из одного состояния в другое» писав, що «порція білка, фіксованна АТФ, може служити за-травкою, що визначає тип фіксації інших порцій білка». Аналогічний механізм може супро-воджувати зміни води організму при контакті з розчинником гомеопатичних ліків. С.Е. Шноль, М.М. Кондрашова і Х.Ф. Шольц, обговорюючи дії слабких впливів, при¬пустили, що «стан білкових молекул змінюється - молекула переходить на інший, але енерге¬тично близький, майже діелектричний рівень, пов'язаний зі зміною її конфігурації. Злегка змінена конфігурація молекули веде до зміни її здатності до агрегації. Різна ступінь агрегації, і пов'язана з цим різна величина поверхні, обумовлюють різні функціональні властивості».

Реакцію організму на малі дози лікарських речовин можливо пояснити готовністю організму до неї. У клініці доводиться спостерігати, що хворий організм чутливіший до ліків, ніж здоровий. Ще в 1891 р. О. Кох виявив, що туберкулін в значних кількостях може бути вве¬дений здоровим тваринам без вираженого збитку для них, а тварини, хворі на туберкульоз, реа¬гували на туберкулін дуже бурхливо, і, дехто, загинув від малих доз туберкуліну.

М.М. Кондрашова спостерігала: реакція на строфантин, що застосовують у малих концентраціях, була сильніше виражена на препаратах серця при міокардиті, ніж у нормі. Г.М. Шангін-Березовський, С.А. Молоскін та О.С. Рихлецька відзначали зв'язок ефекту мікродоз супермутагенів з характером чутливості піддослідного матеріалу.

У 1964 р. М.М. Вавилова висловила думку про інформаційну дію на організм ліків в малих дозах.

М. Coulter навела дані про роботи Stefenson і Barnard, в яких автори виклали фізичну гіпотезу дії ультрамолекулярних розчинів. Вони висловили думку про те, що водна фаза 87% спирто-водного розчину приймає специфічну полімерну форму, яка відображає конфігурацію молекул розчиненої речовини. «Ці високі розведення, що пройшли процедуру струшування, являють собою стереоспецифічні ізотоксичні полімери, «відбиток» розчиненої речовини в роз¬чиннику, зі здатністю до самореплікації за відсутностю вихідної розчиненої речовини. Таким чином, як і в молекулярній хімії цитоплазми, кількість інформації розчиненої речовини може репродукуватися окремо від його хімічної дії. Так як цей процес може відбуватися і в клітинних рідинах, то виникає гіпотеза для пояснення клінічної дії високих розведень, що пройшли про¬цедуру струшування, майже за принципом антиген-антитіло».

А.Ф. Возіанов та Н.К. Симеонова в 1989 р. висловили думку, що в міру послідовних розведень, у середовищі виникає інформаційно-силове поле, що посилюється під час розведен¬ня. Ці автори визначили гомеопатичні ліки як «інформаційно-енергетичний комплекс, здатний до переходу з одного носія на інший, що володіє біологічною дією за відсутності самих ліків (у вигляді речовини)».

Видатний вчений І.П. Павлов писав, що у вивченні властивостей речовин значно більше значення має не рух догори (в сторону збільшення дози), а рух вниз (в сторону зменшення до¬зи). В медицині давно вже відомий класичний вираз: «Тільки доза робить речовину отрутою, або ліками». Який би не був механізм динамічних перетворень під час виготовлення гомеопатичних лікарських засобів, і механізм впливу надмалих доз таких ліків на хворий організм, сам факт їхнього існування для неупередженого дослідника є безсумнівним, а історія ефективного застосування в клінічний практиці нараховує вже понад два століття, в більшості країн Світу.

«Концентрації», застосовані в гомеопатичній медичній практиці, відповідають тим, що пропонують до застосування в наномедицині (1 нм = 10-9 м); тільки в гомеопатії накопичений величезний досвід ефективного застосування ще менших доз, які часом можуть бути в сотні разів дрібнішими за ті, що тільки починає вивчати наномедицина. Гомеопатія не тільки є су-часною наномедициною, але і орієнтиром-вказівником для подальшого розвитку і вивчення нанотехнологій, наномедицини, цього майбутнього перспективного напрямку науки і практики.

Технологічний процес виготовлення надмалих доз, що застосовують в гомеопатії, відкритий і розроблений С. Ганеманом, описаний та впроваджений в практику всіх гомеопа-тичних виробництв, названий методом «динамізації» (або «потенціювання»), який з впевненістю сьогодні можна назвати «нанотехнологією», буде предметом розгляду в масштабі сучасних досягнень і відкриттів, в наших наступних матеріалах.

Засновник Київської школи гомеопатії, доктор Д.В. Попов, який понад 60 років життя присвятив цьому важливому напрямку медицини, ще в 70-х роках XX століття стверджував: «предвижу, что в скором будущем всё человечество бросится изучать медицину сверхмалых доз». Маючи особисте безпосереднє відношення до розвитку гомеопатії в Україні на протязі майже 40 років, нам хочеться вірити, що такі часи тепер вже настали.

1. Антонченко В.Я., Ильин В.В., Попова Т.Д. Физика водных растворов и гомеопатия // Украинский гомеопати¬ческий журнал. - 1992. - №1. - С.13-19

2. Вавилова М. Гомеопатическая фармакодинамика. - Ростов н/Д., 1992.

3. Гомеопатические лекарства: что они собой представляют и как регулируется их применение в США и других странах Европейского Содружества // Биологическая терапия. - февраль 1997. - С. 4-19.

4. Гомеопатический метод лечения и практическое здравоохранение (сборник нормативных документов и ин¬формационных материалов МЗ Российской Федерации). - М., 1996. - 325 с.

5. Державна фармакопея України, перше видання/Доповнення 1. Гомеопатичні лікарські засоби. - 2004: 491-494.

6. Директива 2001/83/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 6 листопада 2001 про принципи Співтовариства (ЄС) відносно лікарських засобів, показаних для застосування людьми // Official Journal of the European Communities L 311 of 28/11/2001: 67-119.

7. Келер Г. Гомеопатия. - M., 1997. - 356 с.

8. Кларк Д.Г. Словарь практической Materia Medica /в 6 т./. - М.: Гомеопатическая медицина, 2000.

9. Методические указания о порядке доклинического и клинического изучения препаратов природного проис¬хождения и гомеопатических лекарственных средств. - М., 1994. - 25 с.

10. Мустафаев С. Международное возрождение гомеопати // Вестник биофизической медицины. 1992, 1:4-10.

11. Про затвердження порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних документів протягом дії реєстраційного посвідчення // Наказ МОЗ України №426 від 26.08.2005р.

12. Райнхарт Э. Гормезис и оценка сверхмалых доз биологически активных веществ//Биол. медицина. - 1998, №2.

13. Симонов П.В. Три фазы в реакциях организма на возрастающий стимул.- М.: Мир, 1966.- С.7, 13, 187, 224

14. Шер Д. Движущие силы и методология гомеопатических испытаний. - М., 1997.

15. Штрубе Ю., Щтольц П. Электромагнитные структные отображения (EMSA) как принцип действия передачи информации при потенцировании лекарств // Biologische Medicin. - 6.1999: 294 - 303.

16. Arzneimittelgesetz/ Osterreich in der Fassung vom 31 .Juli 1996 (VO 379/96).

17. Bekendtgorelse jm naturalaegemider/ Sundhedministeriet nr.790 af 21 September 1992.

18. Guideline for Low Dilution Multi-ingredient-Homeophatic Products with Indicatons for Use, Bureau of Pharmaceuti¬cal Assesment, Therapeutic Producrs Programme, March 1997.

19. Keller K., Greiner S., Stockebrand P. Homoopathische Arzneimittel (Materialien zur Bewertung), Govi-Verlag, 1995: 1-28

20. Disposizioni in materia di commercializzazione di medicinali omeopatici. L. 347/97 (pubblicato sulla G.U.No.241 del 15 ottobre 1997).

21. Official Journal of the European Communities No.136 of 8 Maj 1996, No/ 141/64 of 13 Maj 1996, No. 335/07 of 9 November 1996, No. L 297 of 13.10.1992.

22. Астахова А.В. Токсичность алюминия и препаратов, содержащих алюминий. Обзор иностранной литературы: Экспресс-информация // Побочное действие лекарственных веществ. - 1987.- Вып. 12. - С. 1-15.

23. Возианов А.Ф., Симеонова Н.К. Гомеопатическое лечение больных с аденомой предстательной железы // Вра- чеб. дело. - 1989. - № 2: 5-8.

24. Гаркави JI.X., Квакина Е.Б., Уколова М.В. Адаптационные реакции и резистентность организма. - Ростов н/Д: Изд-во Ростов, ун-та, 1979. - 65 с.

25. Дильман В.М. Четыре модели медицины. - JL: Медицина, 1987. - 287 с.

26. Кондрашова М.Н. Влияние строфантина К на аэробное фосфорилирование сердечной мышцы //Вопр. мед. химии. - 1957. - Т. 3, вып. 6. - С. 403-407.

27. Кравков Н.П. О пределах чувствительности живой протоплазмы // Успехи эксперим. патологии. - 1924. - Т. 3, вып. 3-4.-С. 147-172.

28. Кравков Н.П. Основы фармакологии. - М.; JL: Б. и., 1930. - Ч. I. - С. 48.

29. Молоскин С.А. Действие ультрамалых доз НДММ на показатели развития кур // Улучшение культурных рас¬тений и химический мутагенез. - М.: Наука, 1982. - С. 244-246.

30. Пеккель В.А., Киркель А.З. Необычное ингибирование активности моноаминооксидазы, индуцируемое хлор- гилином // Биохимия. - 1988. - Т. 53, вып.7. - С. 1224-1226.

31. Саркисов Д.С. Очерки истории общей патологии. - М.: Медицина, 1988. - 335 с.

32. Селье Г. На уровне целого организма. - М.: Наука, 1972. - С. 100.

33. Симонов П.В. Три фазы в реакциях организма, на возрастающий стимул. - М.: Мир, 1966,- С. 7, 13, 187, 224.

34. Системный характер стимулирующего действия ультрамалых доз супермутагсна / Шангин-Березовский Г.Н., Адамов В.Я., Рыхлецкая О.Р., Молоскин С.А. // Улучшение культурных растений и химический мутагенез. - М.: Наука, 1982. - С. 65-75.

35. Шангин-Березовский Г.Н., Молоскин С.А., Рыхлецкая О.С. Парадоксальный эффект воздействия микродоз НДММ и ПАБК в зависимости от чувствительности подопытного материала // Химический мутагенез в соз¬дании сортов с новыми свойствами. - М.: Наука, 1986. - С. 243-248.

36. Швабе В. Гомеопатические лекарственные средства: Пер. с нем./ Под ред. В. И. Рыбака. - М.:Б. и., 1967.-373 с.

37. Шноль С.Э., Кондрашова М.Н., Шольц Х.Ф. О многофазном характере зависимости аденозинтрифосфатазной активности актомиозина и миозина от различных воздействий // Вопр. мед. химии. - 1957. - Т. 3, вып. 1. - С. 54-63.

38. Гусев А.И. Наноматериалы, наноструктуры, нанотехнологии. - М.: ФИЗ-МАТЛИТ, 2007. - 416 с.

39. Головин Ю.И. Введение в нанотехнику. - М.: Машиностроение, 2007. - 496 с.

40. Кобасяси Н. Ведение в нанотехнологию. - М.: Бином. Лаборатория знаний. 2007. - 134 с.

41. Мовчан Б.А. Электронно-лучевая нанотехнология и новые материалы в медицине - первые шаги // Вісник фармакології і фармації. - 2007. - №12. - С. 5-13.

42. Москаленко В.Ф. Нанотехнології, наномедицина, нанофармакологія: стан, перспективи наукових досліджень, впровадження в медичну практику / В.Ф. Москаленко, Л.Г. Розенфельд, Б.О. Мовчан, І.С. Чекман // І національний конгрес «Человек и лекарство - Украина». - Київ, 2008. - С. 167-168.

43. Суздалев И.П. Нанотехнология: физико-химия нанокластеров, наноструктур и наноматериалов. - М.: Ком книга, 2006. - 592 с.

44. Фейнман Р.Ф. Внизу полным полно места: приглашение в новый мир физики // Рос. хим. ж. - 2002. - Т. XLVI, №5. - С. 406.

45. Чекман І.С. Нанофармакологія: стан та перспективи наукових досліджень // Вісник фармакології та фармації. - 2007,-№11.-С 7-10.

46. Чуйко А.А. Медицинская химия и клиническое применение диоксида кремния / А. А. Чуйко, В.К. Погорелый, А.А. Пентюк. - К.: Наукова думка. - 2003. - 415 с.

47. Agoramoorthy G., Chakraborty С. Re: introduction to nanotechnology potential application in physical medicine and rehabilitation. - Am. J. Phys. Med. Reha-bil. - 2007. - Vol. 86, N3: 225-241.

48. Caruthers S.D.. Wickline S.A.. Lanza G.M. Nanotechnological application in medicine // Current Opinion in Biotech¬nology. - 2007. - Vol. 18. - P. 26-30.

49. Christian P.. Von der Kammer F. Baalousha M. Nanoparticles: structure, properties, preparation and behaviour in environmental media//Ekotoxicology. -2008: P. 326-343.

50. Drexler K.E. Molecular nanomachines: physical principles and implementation strategies // Annu. Rev. Biophys. Biomol. Struct. - 1994. Vol. 23. - P. 377-405.

51. Elder J.В., Liu C.Y., Apuzzo M.L.J, et al. Neurosurgery in the realm of 10-9, Part 2: application of nanotechnology neurosurgery - present and future // Neusurgery. - 2008. - Vol. 62, N2 -P. 269-285.

52. Fischer H.C., Chan W.C.W. Nanotoxicity: the growing need for in vivo study // Current Opinion in Biotechnology. - 2007.-Vol. 18.-P. 565-571.

53. Gordon A.T., Lutz G.E., Boninger M.L. et al. Introduction to nanotechnology: potential application in physical medi¬cine and rehabilitacion // Am. J. Phys. Med. Rehabil. - 2007. - Vol. 86, №3. - P. 225-241.

54. lain K.K. Applications of nanobiotechnology in clinical diagnostics // Clin Chem. -2007. - Vol. 53, N11. - P. 2002-09.

55. Kroto H.W., Heath J.R., O’Brien S. et al. C-60 buckminsterfullerene. - Nature. -1985. - Vol. 318. - P. 162-163.

56. Lacerda L., Bionco A., Prato M. et al. Carbon nanotubes as nanomedicines: from toxicology to pharmacology // Ad¬vanced Drug Delivery Reviews. -2006. - Vol. 58. - P. 1460-1470.

57. Laval J.M., Mazeran P.E., Thomas D. Nanobiotechnology and its role in the development of new analytical devices // Analyst. - 2000. - Vol. 125, N1. -P. 29-33.

58. Laurent S., Forge D., Port M. Et al. Magnetic iron oxide nanoparticles: synthesis, stabilization, vectorization, physico- chemical characterizations and biological applications // Chem. Rev. - 2008. - Vol. 108. - P. 2064-2110.

59. Leary S.P., Liu C.Y., Yu С et al. Toward the emergence of nanoneurosurgery: Part 1 - progress in nanoscience, nano¬technology, and comprehension of events in the mesoscale realm//Neusurgery. - 2005. - Vol. 57, N4. -P. 606-634.

60. Liu A. Towards development of chemosensors and biosensors with metal-oxide-based nanowires or nanotube // Bio- sens. Bioelectron. - 2008. - P. 1-11.

61. Lok C.N., Но СМ., Chen R. Et al. Silver nanoparticles: partial oxidation and antibacterial activities // J. Biol. Inorg. Chem. - 2007. - Vol. 12, N4. - P. 527-534.

62. Peek L.J., Middaugh C.R., Berkland С Nanotechnology in vaccine delivery // Adv. Drug Deli. Rev. - 2008. - Vol. 60, N8.-P. 915-928.

63. Pelting A.E., Horton M.A. An historical perspective on cell mechanics/VPflugers Arch. - 2008. - Vol.456, N1. - P.3-12.

64. Taniguchi N. On the basic Concept of "Nanotechnology". - Presented at Proc. ICPE. - 1974.

65. Weber D.O. Nanomedicine // Health Forum J. - 1999. - Vol. 42, N4. - P. 36-37.

66. Yang W., Peters J.I., Williams R.O. Inhaled nanoparticles review// Int. J. Pharm. - 2008. - Vol. 356, N1-2. -P. 239- 247.

67. Charett G. Homeopathische Arzneimittellehre fur die Praxis. - Hipokrates Verlag, Stuttgart. - 1985. - 490 p.

68. Clarke J. H. A dictionary of practical Materia Medica. - London. - The homeopathic publish. company, 1947. - 1635 p.

69. Coulter H. L. Homeopathie Science and modern medicine harts.- Atlantic Books. Berkley, California, 1981. - P.53-66.

70. Dovenas E., Beauvaiis F., Amara J. Human basophil degranulation triggered by very dilute antiserum against IgE/Nature. - 1988. - V. 333, N 6176. - P. 816-818.

71. Ortega P. S. Noteson the miasms or Hahnemann's chronic oliseases national Homoeopathic Pharmacy. - Hanuman Road New Delhi. - 1983. - 295 p.

Информация об авторе. Член-корреспондент НАН и АМН Украины, человек-эпоха отечественных фармакологии и науки Иван Сергеевич Чекман – выдающийся фармаколог, доктор медицинских наук, профессор, бессменный руководитель кафедры фармакологии и клинической фармакологии Национального медицинского Университета им. А.А. Богомольца, один из немногих ортодоксальных учёных, признавших гомеопатию, и активно участвовавших в её развитии. Участник многих Съездов, Конгрессов, конференций и Чтений по гомеопатии, автор более чем 1000 научных работ, из них – 67 монографий. Доктор медицинских наук, профессор, автор и бессменный руководитель первого в стране курса преподавания гомеопатии Александр Петрович Мощич - достойный продолжатель известной в стране и за её пределами медицинской династии, профессор кафедры детской оториноларингологии, аудиологии и фониатрии НМАПО им. Шупика, директор Международной школы классической гомеопатии в Украине, один из ведущих экпертов Государственного Экспертного (Фармакологического) Центра Министерства здравоохранения Украины, вице-президент АГУ, член Международной Венской группы общей медицины, член образовательного подкомитета ЕСН, бессменный участник всех профессиональных встреч в гомеопатической столице Украины – Одессе, автор почти 300 публикаций, из них 9 книг; участник большого числа профессиональных форумов в разных странах мира. E-mail: medrodyn@gmail.com