Медична діяльність найбільш здатна дати
повне задоволення та інтерес до життя.
С.П. Боткін

Людство постійно турбували пошуки дійових лікувальних засобів. Внаслідок фармакологічного вибуху, який почався на початку нашого століття, лікарі одержали в своє розпорядження такі ліки. Сильнодіючі, вони вселили в медиків великі надії і зменшили їхній інтерес до старих методів лікування.

Але біологія – річ складна, і на якомусь етапі стало ясно, і дедалі стає ясніше, що нешкідливість медикаменту для об'єкта лікування не менш важлива, ніж його всесильність. З усвідомлення цього починає відроджуватись інтерес до терапій, що в процесі лікування не травмують органи і системи хворого, порушення функцій яких не спостерігалося до лікування.

Нешкідливого лікування дошукуються і лікуючі, і ті, хто лікується. Хворий хоче лікуватися, не побоюючись, що медикамент може завдати йому нових страждань. В свою чергу, і лікар хоче лікувати хворого, не ризикуючи викликати нові патології.

Пошуки лікувальних засобів провадяться в багатьох напрямках. Вивчаються старі методи лікування, що сягають своїм корінням народних традицій, згадуються напівзабуті лікувальні методи недавнього минулого, вишукуються можливості немедикаментозного впливу на хворобливі процеси на основі новітніх відкриттів суміжних наук. Це і траволікування, і голкотерапія (акупунктура чи рефлексотерапія), і система йогів, і лікувальне голодування, і сироїдство, і гомеопатія, і бальнеологія за Кнейпом, Камінським, Залмановим, і органо- та металотерапія, і лікування магнітною водою та мікроелементами.

Багато з цих методів переосмислюють з позицій останніх досягнень людської думки, що дає можливість вирізнити раціональне зерно, відкинувши патину застарілих уявлень. Така трансформація відбулася з голкотерапією, для вивчення якої кілька років тому в Москві був створений науково-дослідний інститут, очолений професором Р. Дуриняном. Важко сказати, чи всі згадані способи лікування справді позбавлені побічних дій. Одні з них вже зазнали такого серйозного випробування, як випробування часом, інші тільки починають його.

Серед них гомеопатія посідає особливе місце. І, недаремно голова Французького біотерапевтичного товариства, д-р Жуліан назвав її найвищою формою біотерапії, розуміючи під терміном «біотерапія» лікування, що не пригнічує життєвих процесів.

В останній час інтерес до гомеопатії зріс, багато людей знають основи цього розділу медицини, і тому я стисло лише нагадаю про її походження і сутність, зупинившись трохи докладніше на її особливостях і можливостях як лікувально-профілактичного методу.

Маленький відступ: зросла я у лікарській атмосфері, будучи внучкою хірурга і дочкою хірурга, який згодом став лікарем-гомеопатом. З дитинства я знаю, що гомеопатія – незвичайна терапія. На щастя, я стала лікарем, і на своєму досвіді змогла переконатися в цінності цього методу. Ті думки і факти, що їх буде викладено нижче, є наслідком злиття думок і діяльності мого батька, особисто моїх, а також моїх колег-киян.

За двадцять років роботи я мала велике професійне задоволення. Я не належу до людей, невимогливих до себе, і тому, як мені здається, не перебільшую наслідків застосування гомеопатичних засобів. А вони такі, що над ними варто задуматися, і визначити місце цього цікавого терапевтичного методу в науковій медицині.

Джерелом гомеопатії не є народна медицина. Поширена думка, що це траволікування, – хибна. Її творець Самюель Ганеман (1755-1843) був професором Лейпцігського університету і Майнцької Академії наук. Досліджуючи лікарські речовини, він помітив, що ті з них, які спричиняють у здорової людини хворобливі явища, лікують такі ж явища у хворих. Наприклад, хіна здатна викликати у здорової людини гарячковий стан з високою температурою, ознобом, розладом печінки, шлунково-кишкового тракту і в той же час з успіхом лікувати малярію, при якій бувають такі хворобливі симптоми. Зробивши численні досліди з великою кількістю різноманітних лікарських речовин (протягом шести років провадилися ці спостереження), Ганеман зрозумів, що це явище не випадкове, що є певна закономірність: якщо речовина у великій дозі спричиняє у здорової людини хворобливі явища, то в малій вона може усунути схожі явища у хворого. Виходило, що одна й та ж речовина водночас має різні, і не лише різні, а й взаємопротилежні якості. Це помічали ще лікарі епохи Гіппократа: «Vomitus vomitu curat» – «Нудота лікується нудотою» (вираз Гіппократа). Пізніше Парацельс: «Усе є отрута, і ніщо не позбавлене отруйності, лише доза робить отруту непомітною». Ще пізніше Сталь писав: «... впевнений, що хвороби піддаються тим.., хто викликає подібну хворобу». Бургав відстоював дози, що їх не в змозі осягти уява. Навіть у Шекспіра ми знаходимо відголос цих поглядів: «І в отруті є ліки» («Генріх IV»). Інакше кажучи, якість дії лікарської речовини залежить від її кількості, що відповідає законові діалектичного матеріалізму про перехід кількісних змін у якісні. Ганеман зумів вловити цю динаміку лікарських речовин щодо людського організму і, на її основі, створити нову терапевтичну систему. Будучи категоричним прихильником дослідної медицини, Ганеман перевіряв дії лікарських речовин на здорових людях (на собі і добровольцях), щоб з'ясувати їхній вплив на організм. Таким чином було, визначене коло хворобливих явищ, що їх можуть викликати, а отже, й лікувати ті чи інші ліки. Так були знайдені показання для застосування речовин з лікувальною метою.

Спроба лікувати таким чином мала успіх. Нова терапія була названа гомеопатією від грецьких слів: «гомео» – подібний, «патос» – страждання, тобто лікування за подібністю. Звідси і її основний принцип – «Similia similibus curantur» («Подібне лікується подібним»).

До того ж часу належить і введення терміна «алопатія» для позначення загально-прийнятої медицини (відповідно від грецьких слів: «алос» – інший, «патос» – страждання). Цей термін, звичайно, використовують лікарі-гомеопати.

Принцип подібності в гомеопатії називають також законом подібності. Існування закону подібності не всі визнають. Та хіба логічна повторюваність фактів подібності не дає нам підстав назвати таке явище законом? Адже закон – це внутрішній зв'язок і взаємообумовленість явищ. Інша річ, що закон подібності має вузьку сферу дії – терапевтику, і, можливо, саме слово «закон», основоположне поняття, звучить надто універсально. Можна користатися іншим терміном – «принцип подібності» чи навіть «правило подібності», суть методу це не змінює.

Згідно з визначенням київського лікаря-гомеопата Д.В. Попова, в гомеопатії дозу ліків називають малою чи великою, залежно від її фізіологічної дії на організм. Для визначення властивостей лікарської речовини застосовують великі, але не токсичні дози, а для лікування – малі. Отже, гомеопатія – це метод лікування малими дозами лікарських речовин за принципом подібності. Гомеопатія не є особливим видом медицини. Її принцип стосується лише способу вибору медикаменту для лікування. Діагноз захворювання лікар-гомеопат ставить звичайним способом, користуючись усіма методами обстеження, приступними сучасній медицині. Він повинен зрозуміти характер, походження патології і поставити діагноз захворювання, причому внаслідок особливостей методу бажаний не лише діагноз даного захворювання, а й так званий діагноз хворого із врахуванням спадковості. Чим точніше поставлено діагноз, тим краще призначення. Таким чином, основоположний момент – лікувати хворого, а не хворобу – в гомеопатії є життєво необхідним. Гомеопатія дає прекрасний лікувальний ефект в усіх випадках, коли лікарю зрозумілий патологічний процес, його походження, перебіг, індивідуальні особливості хворого, і коли він має медикамент, характеристика якого (згідно з принципом подібності) збігається з ознаками захворювання.

Фактично гомеопатичні дози дуже малі. І навіть є така думка, що в міру розведення (тобто зменшення дози) лікарські речовини зовсім зникають з препарату. Таке твердження виникає на тій основі, що сучасна фармація не в усіх гомеопатичних розведеннях може виявити вихідну лікарську речовину. Проте фармація не є, як фізика, наукою, що вийшла в авангард науково-технічного прогресу, і їй на сучасному етапі приступні відносно грубо матеріальні способи виміру. Але якщо в буденному житті поняття матерії збігається з поняттям речовини, то в науці справа стоїть інакше, бо існують види матерії, які зовсім не є речовиною; наприклад, електромагнітне поле. Отож, не можна вважати гомеопатичні дози нематеріальними. Тим більше, що реакція біологічних об'єктів на малі гомеопатичні дози цілком очевидна. Та й практичні лікарі-гомеопати стверджують, що вони щодня є свідками сильної дії своїх малих доз. Співвідношення, як при розщепленні атома, – малість атома і могутність вибуху.

Гомеопатичні лікарські засоби походять з рослинного, тваринного і мінерального світів, чи, як висловлювались у старих підручниках з гомеопатії, – з потрійного царства природи. Наприклад: болиголов, гірський баранник, нагідки, деревне вугілля, отрути змій і комах, амбра кита, сполуки ртуті, міді, цинку. Гомеопатичні медикаменти готують як з вітчизняної, так і з імпортної сировини. Гомеопатична рецептура проста і стисла, особливо, якщо лікар вміє додержуватись одного з найрозумніших правил гомеопатичних піонерів – не давати хворому одночасно багато ліків.

Дози ліків у гомеопатії визначають не у вагових частинах, а в числах, що вказують на ступінь розведення вихідної речовини, бо малі дози готують способом розведення лікарських речовин, за допомогою індиферентних речовин, у десяти- чи стократному співвідношенні. Розведення тому називають десятковими чи сотенними. Що менша цифра, то менше розведена речовина, і то нижчим вважають розведення, що більше число, то більше розведена основна речовина, то вище розведення. Усіма розведеннями однаковою мірою користуються лікарі. Лікарі Київської гомеопатичної школи приписують переважно високі розведення, інші радянські гомеопати надають перевагу низьким. У НДР, ФРН, США користуються як низькими, так і високими розведеннями. Французи в останні роки, судячи із спеціальної літератури, надають перевагу низьким розведенням. У Індії багато лікарів користуються високими розведеннями, причому в одному з п'яти науково-дослідних інститутів вивчають дуже високі розведення.

Саме введення гомеопатичних ліків у організм нетравматичне, їх приймають у вигляді солодких гранул, таблеток чи спиртових розчинів, розбавлених водою. За кордоном їх дають і в ін'єкціях – у разі, коли конче потрібно надати невідкладну допомогу. За досвідом гомеопатів-киян у цьому способі введення ліків у організм немає потреби. Нам здається, що створення ін'єкційних гомеопатичних ліків якогось мірою навіяне рекламними впливами. Нам вони здаються потрібними лише в тих випадках, коли неможливо ввести ліки через рот.

В СРСР гомеопатичні ліки готують в гомеопатичних аптеках, згідно з фармацевтичною фармакопеєю. Частину ліків готують на фармацевтичній фабриці звичайного профілю. У Ліоні (Франція) є спеціальна гомеопатична фармацевтична фабрика.

Не завжди, мабуть, навіть лікарі уявляють, якою мірою лікарські засоби обох шкіл спільні. Це можна зрозуміти, лише ґрунтовно вивчаючи це питання. Протягом існування гомеопатії відбувалося постійне переймання лікарських засобів. Застосування їх у практиці здійснювалося, природно, з різних позицій. Досі наперстянка, беладона, опіум, атропін, камфора, піон, йодистий калій, глауберова сіль, ртуть, миш'як, зміїні отрути застосовуються обома школами. Сучасні лікарі забули, що такі нині суто гомеопатичні препарати, як блювотний горіх, сонтрава, жовтий жасмин та багато інших, були алопатичними ліками. Треба сказати, що з гомеопатичної фармакопеї ліки за час її існування не вибували. Ганеман сам докладно дослідив згідно з гомеопатичними правилами 62 засоби і ввів їх у практику.

Та обставина, що гомеопатичні препарати не виходять із вжитку, означає, що в них не розчаровуються, і що основа – принцип подібності – з якої виходили, вводячи їх у лікувальну практику, правильна. Хоча є думка, що в цій багаторічній вірності можна вбачати відсталість самого методу. Адже є закони, в яких людство не розчаровується протягом багатьох років, – закони Архімеда, Ньютона, Ома і т.д., і це аж ніяк не свідчить про нашу відсталість. Якщо препарат знімається з виробництва, а таке явище буває досить часто, це явно промовляє не на його користь і не на користь тих підстав, на яких він був введений у лікувальну практику.

Згодом дослідження Ганемана були повторені і потверджені в Австрії, Франції, США. Засновник гомеопатії виявився втіленням німецької педантичності. В одному, присвяченому гомеопатії, творі він писав: «Не будемо необачними в нашому міркуванні: примножимо досліди з постійністю і точністю». Далі арсенал гомеопатичних ліків був значно розширений, і в ньому виявилося не менше 2000 засобів. Це розширення триває головним чином за рахунок ліків, що застосовуються в алопатичній практиці. Французькі лікарі з гомеопатичних позицій застосовують багато антибіотиків, сульфаніламідів, гормональних препаратів. Великим матеріалом для вироблення показань щодо застосування цих засобів за принципом подібності є насамперед ускладнення, що спостерігаються в клініках при застосуванні лікувальних доз цих речовин. Наприклад, пеніцилін в руках гомеопатів перетворився в антиалергійний препарат, який лікує алергійний дерматит, кон'юнктивіт, бронхіальну астму.

При знайомстві з головною працею С. Ганемана «Органон лікарського мистецтва», виданою вперше 1810 року, приємно вражає гуманність, що нею пройнято цей твір, чіткість, з якою сформульовано цілі і завдання лікаря, розумні поради, корисні й нині у спілкуванні з хворими і веденні історії хвороби. Щоправда, Ганеман не позбавлений сарказму, спрямованого проти інакомислячих. Мабуть, його надто багато, що відповідало, очевидно, силі переконаності у своїй правоті і темпераментові автора. Останні роки свого життя Ганеман прожив у Парижі, будучи вигнаним з Німеччини спілкою фармацевтів. Франція стала його другою батьківщиною, бо там він мав значно більшу можливість практикувати і пропагувати свій метод, ніж у Німеччині. Зумовлений злигоднями сарказм засновника методу успадкували, на жаль, багато поколінь гомеопатів, що не могло не шкодити його поширенню. Доброзичливість – велика рушійна сила. І про це особливо повинні пам'ятати люди найгуманнїшої в світі професії – медики. Які можуть бути ревнощі, якщо мета єдина – допомогти хворому?

Більшість сучасних гомеопатів пориваються до розумного співробітництва з алопатами. За кордоном навіть стало традицією поєднувати гомеопатію з органотерапією, акупунктурою та іншими методами. У Києві деякі лікарі, опанувавши застосування того чи того гомеопатичного препарату, вживають їх нарівні з алопатичними. Консультативний гомеопатичний кабінет, де приймають «чисті» гомеопати, накопичив досвід поєднуваного лікування хворих алопатичними і гомеопатичними засобами, з якого випливає, що на фоні гомеопатичного лікування у хронічних хворих вдається значно зменшити дози багатьох, дуже довго застосованих, препаратів: серцевих глікозидів, сечогінних, знеболюючих, проносних, гормональних, спазмолітичних і снотворних. Одне слово, гомеопати аж ніяк не збираються віддати мораторію всі негомеопатичні методи лікування. В той же час, потрібні кабінети, що провадили б спеціалізований гомеопатичний прийом, подібно до того, як існують окремі кабінети фізіотерапії та голковколювання.

Лікар-гомеопат не обов'язково повинен лікувати від усіх хвороб, у наш час це немислимо, і таких всеосяжних лікарів майже нема. Загальноприйнята лікарська спеціалізація існує і в гомеопатів. Звичайно, кращі вузькі спеціалісти виходять з тих лікарів, які певний період працювали лікарями широкого профілю, але, я гадаю, таке положення поширюється на будьяку клінічну спеціалізацію.

Кілька років тому я оглядала одного досвідченого, вельми ерудованого терапевта, колишнього свого викладача. Після зустрічі зі мною він сказав: «Адже ви не справжній гомеопат. Ви поводитесь, як звичайний лікар, – оглядаєте, аналізуєте, ставите діагноз». І це було сказано лікарю, який у своїй діяльності ніколи не користувався іншим лікувальним методом, крім гомеопатичного. Це примусило мене задуматись. Мабуть, на гомеопатів у другій половині XX сторіччя інколи дивляться з позицій півторасторічної давнини. Скептицизм на адресу Ганемана якоюсь мірою перейшов і на гомеопатів. Але Ганеман жив у XVIII сторіччі! Він вважав хворобу до кінця непізнаваною, не бачив можливості проникнення в усі таємниці людського організму, навіть більше – не усвідомлював у цьому навіть доконечної потреби. Звідси і його презирливе ставлення до діагнозу захворювання, давно полишене у минулому.

А хіба не буває, що вчений має рацію в одній частині своєї концепції, і помиляється в іншій? І хіба сучасні вчені відкидають без перегляду з історичного боку всі досягнення науки, мистецтва, якщо вони повністю не збігаються з нашими ідеологічними концепціями? Візьмемо, до прикладу, хоч би раціональне зерно філософії Гегеля.

Основний принцип – принцип подібності – залишається в силі і в наші дні. Більше того, останні досягнення філософії, біохімії, біофізики та інших суміжних наук роблять його зручнішим і точнішим у практичному користуванні. Багато лабораторних тестів, введених у характеристики ліків, прискорюють і уточнюють вибір потрібного медикаменту, внаслідок чого лікарю легше стати снайпером, якщо вважати патологічний процес його мішенню.

Сучасні науки дедалі більше прагнуть до точності, систематизації, математизації. І така біологічна наука, як гомеопатія, цілком могла б бути організована у вигляді стрункої системи математичного характеру. Це стає особливо ясно при розгляді частини фармакології, що включає хімічні елементи. Якщо розглядати властивості гомеопатичних ліків у порядку їх розташування в таблиці Менделєєва, то видно ту саму логічну залежність лікувальних властивостей від місця в періодичній системі. Практика київських лікарів показала, що можна таким чином передбачати лікарську дію речовин подібно до того, як Менделєєв передбачав існування і властивості ще не відкритих елементів.

Що ж до питання – чи є наукою гомеопатія, то, звичайно, вона є наукою так само, як і будь-який розділ сучасної медицини. Правда, суперечка про те, чи є наукою медицина, не добігла кінця. Отже, питання про науковість гомеопатії буде розв'язане в загальному порядку.

Гомеопатичний метод, народившись у Німеччині, став досить відомий в інших країнах. В Америці в XIX ст. було організовано близько двадцяти медичних гомеопатичних шкіл і Північноамериканський Медичний гомеопатичний факультет, що випускав близько 400 лікарів на рік. Наприкінці XIX ст. у США нараховували кілька тисяч лікарів-гомеопатів.

До Петербурга відомості про новий лікувальний метод привіз лікар Адам після особистих контактів з Ганеманом. Це було в 1824 році. В 30-40-і роки у Росії гомеопатичний метод застосовувало на практиці близько 40 лікарів, а до кінця століття їх нараховувалось майже 100. Першу гомеопатичну аптеку відкрито в Петербурзі в 1833 р., наказ про цю подію був проведений у законодавчому порядку. Були відкриті гомеопатичні лікарні. На початку нашого століття лікарі-гомеопати були не тільки в Петербурзі, Москві, а й у багатьох провінційних містах. Найвідоміші з них: Боянус, Луценко, Соловйов, Бразоль, Чермінський.

Впровадження методу проходило складно, не без тертя і досить жорстокої полеміки. Так, доктор Даль, більш відомий нам не як лікар, а як укладач тлумачного словника російської мови, в молоді роки вельми негативно сприйняв гомеопатію і навіть виступав з цього приводу в пресі. В зрілі роки, переїхавши у провінцію і практично зіткнувшись з наслідками гомеопатичного лікування, він зовсім змінив свою думку, про що повідомив у листі до свого друга, відомого петербурзького лікаря Зейдліца, з проханням розголосити цей лист.

Тепер майже у всіх країнах Європи, Латинської Америки, в США, Індії, Пакистані є наукові гомеопатичні товариства, що об'єднують лікарів цієї спеціальності. Є госпіталі і курорти з гомеопатичним лікуванням, коледжі, науково-дослідні інститути. Видаються монографії, навчальні посібники, періодична література.

Існує міжнародна гомеопатична асоціація, яка щороку скликає конгреси. Програми конгресів вельми різноманітні. Крім доповідей на клінічні теми, бувають повідомлення й іншого плану: «Молекулярна біологія і кібернетика в гомеопатії», «Дослідження та інтернаціональне співробітництво», «Ядерний резонатор і гомеопатія», «Як вести випадок з хворим, що не говорить». До речі, в останній доповіді йшлося не про німого хворого, а про лікування тварин, тобто автор його X. Волтер – доктор ветеринарії. Гомеопатичними ліками вельми успішно лікуються тварини. Звичайно, тут потрібний особливий підхід, бо дуже важлива частина спілкування з хворим суб'єктом – скарги – відсутня. Ветеринари взяли на озброєння гомеопатичні ліки майже з найперших років введення їх у «людську» практику. Самий цей факт заперечує досить популярну концепцію, що трактує успіхи гомеопатичного методу як наслідок психотерапії. Правда, психотерапевти, які напевне знають, що психотерапія – це не лише ввічливе, культурне поводження з хворим, а й особлива, складна наука, що має свої правила, так само заперечують проти такого погляду на механізм дії гомеопатичних ліків.

На тваринах провадилися й провадяться, зокрема, дослідження лікарських речовин, хоч сам Ганеман холодно ставився до цього, вважаючи за неможливе переносити на людину висновки, зроблені на організмі тварини. Безумовно, при екстраполяції на людину результатів, одержаних на тваринах, треба враховувати цілий ряд особливостей, хоч би таких, як різниця у видовій чутливості тварин і людини до різних лікарських речовин. Наприклад, дрозди безкарно їдять ягоди вовчого лика, в той час як 10-15 ягід можуть спричинитися до смерті людини.

Цікава доля гомеопатії в Індії. Метод відомий у цій країні давно. Ще в 1893 р. французький лікар-гомеопат Бонерж'є був удостоєний ордена Почесного Легіону за організацію безплатних гомеопатичних амбулаторій в Індії. А з часів Неру метод дістав серйозну підтримку з боку держави: організовані гомеопатичні коледжі, госпіталі, науково-дослідні інститути. Індійські і пакистанські лікарі надзвичайно оптимістично дивляться на можливості гомеопатії і вважають її методом, що випередив час. У країні чудес йоги можливість впливу мізерних кількостей речовин на живий організм не здається неймовірною.

У наші дні питання про механізм дії гомеопатичних ліків стоїть вельми гостро, і експериментальна недоведеність його є, мабуть, однією з основних причин недостатнього визнання цього лікувального методу, потвердженого майже 200-літньою практикою.

Є багато гіпотетичних передбачень про механізм дії малих доз лікарських речовин, застосованих за принципом подібності. Усі вони, природно, відповідали науковому рівню часу свого створення і, певною мірою, подальшим науковим захопленням. Ганеман вважав, що розведення ліків (він назвав цей процес динамізацією) утворює особливу силу, здатну збудити в організмі протидію захворюванню. Ліки, на його думку, викликають в організмі малу хворобу, і та виганяє велику хворобу, що її лікують. За своїми виявами хвороби схожі, чому для вибору медикаменту й використовують принцип подібності. Це кінець XVIII і початок XIX сторіччя.

Пізніше були спроби розглядати гомеопатію як імунотерапію (імунізацію лікарськими речовинами) і специфічну райцтерацію. Була й інтерференційна теорія дії гомеопатичних ліків, згідно з якою ліки інтерферують (взаємодіють) з мікробами і ендотоксинами. Для розуміння лікувального ефекту зверталися до праць Павлова, Ухтомського, Сперанського, до кібернетики. Академік Маковський (Бухарест) розглядав шляхи дії гомеопатичних високих розведень у світлі біоструктурної теорії будови матерії. Механізм дії гомеопатичних ліків, за його концепцією, також зводиться до специфічної терапії подразнення. Нам здається, що малі дози, які приписують за принципом подібності, можуть давати лікувальний ефект, діючи на інформативні системи організму. Але поки не розгадані процеси, що лежать в основі цих систем, не може бути й експериментального доказу правильності цього передбачення. Правда, природа дуже багатьох явищ, реальність яких поза сумнівом, не до кінця зрозуміла. Наприклад, природа тяжіння, електрики, механізм дії ряду медикаментів, що їх приймають у великих дозах. Отже, цей момент у гомеопатії не може бути основою для її дискредитації.

Закладеного у цій терапії цілком достатньо для лікування на високому рівні. Хоча, безумовно, процент ефективності зараз далекий від її можливостей, що має чимало причин і залежить не тільки від специфіки методу.

Безумовно, гомеопатичним методом лікують не всі захворювання з однаковим успіхом. Звичайно, банальні, що часто зустрічаються, захворювання приступніші для розуміння, а тому й успішніше лікуються, як, наприклад, багато захворювань шлунково-кишкового тракту.

Найбільший процент хворих, яких направляють в гомеопатичні кабінети, припадає, як видно, на хворих алергійними захворюваннями. І, мабуть, не випадково. Поперше, це хворі, яким протипоказано багато звичайних медикаментів, а по-друге, вони справді дістають допомогу в цих кабінетах. Допомога можлива в цих випадках передусім тому, що гомеопатичні засоби не викликають алергійних реакцій.

Помічене посилення хворобливих явищ на початку прийому гомеопатичних ліків має тимчасовий характер і називається лікарським загостренням. Наявність лікарського загострення є позитивною прогностичною ознакою і дає лікареві сигнал, що медикамент підібрано правильно. Переважно це так пояснюють і самі хворі, що зазнали лікарського загострення. Цікаво, що лікарські загострення більше переконують в дієвості малих доз, ніж навіть саме вилікування. Досвідчені клініцисти, дізнавшись, що гомеопатичні ліки здатні давати загострення, одразу ж роблять висновок, що треба розраховувати і на лікування.

Київська гомеопатична школа на чолі з Д.В. Поповим надає великого значення явищу лікарських загострень, і спеціально вивчає це питання.

Дуже ефективна гомеопатія в педіатричній практиці. Не лише банальні захворювання, а й тяжкі стани, зумовлені природженою патологією, піддаються лікуванню чи відчутній корекції. Більше того, гомеопатичні препарати можна застосовувати з метою профілактики цих природжених чи набутих у внутрішньоутробний період станів. В останній час дедалі більше лікарів пов'язують здоров'я дитини в тим, як проходила вагітність у матері. Вплив внутрішньоутробного періоду поширюється не лише на період народження, а й на значно довший термін. Помічено, наприклад, що діти, народжені від вагітності, що проходила з явищами токсикозу, більше схильні до цілої низки захворювань. На виручку в цих випадках приходять гомеопатичні ліки, що їх можна без жодної шкоди для здоров'я матері і дитини застосовувати під час вагітності, яка проходить з відхиленням від норми.

В гомеопатії взагалі приховані великі можливості профілактики захворювань, що добре узгоджується з основним напрямком медичної допомоги в нашій країні.

Лікаргомеопат, виписуючи ліки, повинен враховувати характер захворювань старших поколінь, бо вони свідчать про те, чим може хворіти молодше покоління. Мається на увазі не явне, генетично обумовлене, чітко окреслене захворювання, а певна схильність, якась слабкість тієї чи іншої системи організму. Кожний лікар, приміром, знає цілі сім'ї, що слабують на виразку дванадцятипалої кишки чи на хронічне запалення легенів, бронхіальну астму. Але ж кожне з цих захворювань має свою передумову: виразкові хвороби – катари, хронічні запалення легенів; часті простуди, бронхіальна астма – кропив'янки, нежиті і т.д. Отже, лікування в таких випадках має бути побудоване таким чином, аби врахувати можливість переходу недуги у важку форму, тобто діяти профілактично. Лікаргомеопат навіть має можливість впливати на незначні патологічні відхилення, що їх ми ще не можемо назвати якимнебудь захворюванням.

У нашій роботі ми неодноразово бачили пом'якшення агресивності, зменшення тривожності, схильності до депресії, невмотивованої веселості чи надзвичайного вередування у дітей під впливом гомеопатичних ліків. Таким чином, з моменту виявлення якоїнебудь вади, навіть натяку на неї, ми вже можемо діяти активно, а не лише спостерігати і констатувати розвиток того чи того захворювання.

Профілактика реальна також при порушеннях функцій організму у зв'язку із старінням. Проблеми, пов'язані із старінням організму, поставлені зараз дуже гостро. Геронтологи виявили, що звичайні лікарські препарати трансформуються в організмі літньої людини не так, як це буває в дитячому, молодому чи зрілому віці. Значить, потрібна особлива обережність при втручанні в обмінні процеси на пізніх етапах життя. При гомеопатичному лікуванні такого моменту нема – ми можемо виписати будь-який медикамент в будь-якому віці і з лікувальною, і з профілактичною метою. Люди старіють по-різному, кожен по-своєму, в різний час виходять з ладу ті чи інші системи. У одного пропадає зір, в іншого випадає волосся і зуби, ще в іншого розвивається сухість шкіри, бородавки, відзначається виражена емфізема легень, склероз мозкових судин і т.д. Та коли ці ознаки старіння виникають у молодому віці, ми вважаємо їх хворобою і лікуємо! Гомеопати гадають, що треба до цих явищ ставитись як до хвороби і в похилому віці і намагатися зменшити або відсунути їхній розвиток.

Психологічно люди теж старіють по-різному. Часто доводиться чути від пацієнта: «Болить ще й те й те, але ж я вже старий». Причому ці слова можна почути від людини і п'ятдесяти, й вісімдесяти років. Але між п'ятдесятьма і вісімдесятьма роками ціле покоління! Літній вік може бути красивим... Життєвий досвід – це велике багатство. Якщо старість не обтяжена хворобами, життя літньої людини може бути сповнене втіх. І гомеопатії під силу сприяти цьому. Нам відомі випадки, коли люди в літньому віці (за вісімдесят років), лікуючись гомеопатичними засобами, переставали падати внаслідок втрати свідомості, у них поліпшувався зір, зменшувалися шуми в голові, вухах, нормалізувався рівень кров'яного тиску, поліпшувалася робота кишечника, тобто якоюсь мірою зникали симптоми старіння. Здавалося б, якщо людині за вісімдесят років, і вона падає при ходінні, то це ознаки глибокого склерозу судин, а боротьба із склерозом у такому віці – річ вельми складна. Та професія гомеопата привчає лікаря не думати про вік, а прагнути допомогти, незважаючи на паспортну частину історії хвороби, бо гомеопатичний лікарський арсенал досить багатий геронтологічними засобами для боротьби зі старістю і хворобами, властивими їй.

Більшість моїх колег – професійні оптимісти, і я гадаю, що цим оптимізмом їх обдарувала гомеопатія. Я завжди підтримую цей оптимізм у молодих лікарях, бо вважаю, що то не справжній лікар, якщо він не вірить у диво. Що я цим хочу сказати? Що ніколи не треба чіпляти на хворого ярлик безнадійності. Треба шукати, треба змагатися за здоров'я і життя хворого. І гомеопатія, будучи дуже гнучким лікувальним методом, дає таку можливість.

Бувши зовсім «зеленим» гомеопатом, я почула і запам'ятала думку «стариків», що одна з форм поліартриту, інфекційний поліартрит, – справа безнадійна. І жест руки як вираз співчуття з цього приводу. Набувши певного досвіду, я спеціально спостерігала групу хворих з такою недугою суглобів, а також почала цікавитись результатами колег-гомеопатів у її лікуванні. Не можу стверджувати, що результати, одержані при лікуванні цього захворювання, були блискучі, та вони були далекі й від безнадійності. Багатьом вдалося допомогти повернутися до праці, зменшити ступінь інвалідності, дати можливість самообслуговування, зняти чи зменшити дози болезаспокійливих або гормональних препаратів. А йдеться ж про лікування вельми складного захворювання в умовах насиченого амбулаторного прийому.

Мене часто запитують, які захворювання «добре лікуються» нашим методом.

За гомеопатами закріпилася слава в успішному лікуванні шкірних захворювань, але слід сказати, що це зовсім не проста річ – лікувати шкірні хвороби, бо вони, як правило, пов'язані з внутрішньою патологією, яку не так легко розгадати, тим більше, що сам хворий буває переважно зафіксований на шкірних виявленнях і неохоче йде на співробітництво з лікарем при його спробі «розкопати» випадок. Однак шкірні захворювання лікуються гомеопатичним методом краще, ніж багатьма іншими.

В психіатрії, надто у великій психіатрії, гомеопати ще мало набули практичного досвіду. Але й при таких захворюваннях гомеопатичне лікування дає позитивні наслідки. Ідеться про епілепсію, депресивний стан, тяжкі неврози. Кілька років тому психіатру з київської лікарні ім. Павлова вдалося з допомогою давніх гомеопатичних ліків – арніки, повернути до нормальної трудової діяльності хвору, яка довго перебувала в клініці в тяжкому стані (діагнози: шизофренія, енцефаліт).

При жіночих захворюваннях гомеопатія надзвичайно ефективна, може бути застосована у будь-якому віці. Статистичні дані щодо скорочення непрацездатності при гомеопатичному лікуванні, подані гінекологом-гомеопатом із жіночої консультації Печорського району м. Києва, – найкраще підтвердження цього.

В гомеопатичному арсеналі є й засоби для застосування в хірургічній клініці, навіть у випадках, коли необхідне хірургічне втручання, з метою передопераційної підготовки і післяопераційного ведення хворого. В жовтневому номері (1979 р.) американського журналу «Гомеотерапія», що видають в Сан-Франциско, з цього приводу міститься цікавий матеріал; у статті «Основні гомеопатичні засоби хірургії» подано рекомендації щодо застосування гомеопатичних препаратів у перед- і післяопераційний періоди, при травмах для заспокоєння болю, для попередження шоку, кровотеч, пролежнів, пом'якшення наслідків наркозу, а також при опіках, фурункулах, чиркових і печінкових каменях. Відомо, що і знаменитий англійський хірург минулого століття Лістон застосовував у своїй практиці гомеопатичні ліки. Я не знаю, чи застосовував М.І. Пирогов гомеопатичні ліки для лікування хворих, але сам він лікувався ними і, куди-небудь від'їжджаючи, брав із собою гомеопатичну аптечку.

Мені не часто доводиться співробітничати з хірургами, але такі випадки траплялися: Сашко М., хлопчик 8 років, перебував у тяжкому стані через післяопераційну атонію кишечника (апендектомія, ускладнена запаленням очеревини, двома зачеревними абсцесами). Гази не відходили, незважаючи на те, що були вжиті всі можливі заходи. Через годину після прийому опіуму у високому розведенні стан його нормалізувався. Зараз юнак закінчує школу. В іншому випадку у жінки, яка впала животом на уламки віконного скла, також розвинулася післяопераційна атонія кишечника. Через те, що стан хворої був тяжким, на її прохання, запросили родичів – вона хотіла попрощатися з ними. Але один з них, користуючись порадами гомеопата, приніс з собою, за порадою того ж лікаря, препарат опіуму. Через півгодини після прийому опіуму хвора, замість прощання із засмученими родичами, заявила, що вони даремно сидять без діла і навіть не погодують її. Ці випадки засвідчують ще одну важливу особливість дії малих доз – швидкість; отож, даремно закріпилася думка щодо гомеопатичних засобів як ліків повільної дії: «Доки сонце зійде – роса очі виїсть». Джерело такої думки зрозуміле – більшість хворих, що їх направляють для лікування в гомеопатичні кабінети, слабують на хронічні захворювання і, природно, миттєвого ефекту від лікування в таких випадках очікувати марно. В гострих випадках гомеопатичні ліки діють швидко, і їх цілком можна застосовувати для надання швидкої допомоги. У нас є такий досвід у випадках ниркових, печінкових і кишечних кольок, невралгічних і серцевих болів, порушення серцевого режиму, гострих кропив'янок, набряків тощо. Дія ліків відчувається при правильному призначенні вже через 5-10 хвилин після їх прийняття.

Корисні гомеопатичні ліки і в отоларингологічній практиці, що потверджують позитивні відгуки кафедри отоларингології Київського інституту вдосконалення лікарів (завідуюча кафедрою професор Євдощенко) про наслідки застосування їх в амбулаторній практиці. Недарма хворі цього профілю становлять не менше 30 відсотків гомеопатичного педіатричного прийому.

Не можна не згадати про ефективність гомеопатичних ліків в очній практиці. Добре лікуються запалювальні і алергійні захворювання, деякі форми косоокості, наслідки травм.

Відтоді, як працюю лікарем-гомеопатом, постійно зустрічаюсь з гомеопатичними прописами урологів, головним чином у випадках нирковокам'яної хвороби. Звичайно це одні й ті ж ліки: 3-4 назви. І мені ставало трохи сумно, бо асортимент гомеопатичних засобів при цьому захворюванні значно ширший, не кажучи вже про можливість успішного застосування їх при інших урологічних захворюваннях. Багатьма препаратами з гомеопатичного арсеналу може скористатися сексологічна служба.

Мій перший терапевтичний успіх, який надзвичайно вразив і втішив мене, пов'язаний з ендокринним захворюванням. Це був випадок великого зобу з явищами тиреотоксикозу середньої тяжкості у жінки 58 років. Вона перебувала на обліку у районного ендокринолога, і їй пропонували операційне лікування, на яке вона не зважувалась. Мені цей випадок також здавався невідповідним консервативному лікуванню, але хвора була в такому відчаї, що я приписала їй ліки на невеликий строк. Наслідок перевершив наші сподівання, стан хворої став поліпшуватися, а через рік її зняли з диспансерного обліку.

У нас склалося враження, що більше половини пацієнтів йде від нас із справді добрими наслідками.

Якось журналістка запитала мене, за що я люблю гомеопатію. Запитання втішило мене і своєю незвичністю, і теплотою звучання, і я охоче виконала її прохання. Передусім я люблю цей лікувальний метод за те, що він ефективний. Якщо вже я обрала професію лікаря, то це означає, що я повинна бути корисна людині якнайбільше. І цей метод дає мені таку можливість. За гуманність: лікуючи одне, я не шкоджу іншому. За те, що це творчий метод, позбавлений штампів. Він ніколи не дає можливості лікарю стояти на одному місці. Працюючи, весь час відкриваєш у ньому нові й нові можливості. Це дає постійну поживу для розуму. За сувору логіку, яка допомагає розуміти людське тіло, закони його здоров'я й хвороби, бо в хворобах людей є своя логіка. За те, що цей метод можна застосовувати в будь-якому віці без обмежень. За простоту і нетравматичність самого процесу лікування. І, нарешті, я люблю його так, як мати любить дитину, в якої доля менш вдала, ніж у інших дітей.

Информация об авторе. Заслуженный врач Украины Татьяна Демьяновна Попова – лидер гомеопатии на всём постсоветском пространстве. Представитель известнейшей в Украине медицинской и гомеопатической династии, она уже более 50 лет несёт здоровье и знания многим поколениям пациентов и учеников. Её перу принадлежат книги, руководства, статьи, методические рекомендации. Именно благодаря Т.Д. Поповой в 1989 году, ещё в УССР, были изданы первые (и последние по сей день) нормативные акты о гомеопатии, возрождены аптеки и приёмы гомеопатов во многих регионах Украины. В 2010 году коллеги и ученики чествовали Мастера с 80-летием. Но д-р Т.Д. Попова не останавливается на достигнутом, и продолжает свою работу в Киевском Центре гомеопатии им Д.В. Попова, издаёт новые книги, и готовит к изданию материалы практической деятельности своего известного отца.