Останні роки нашого надзвичайно прискореного плинного життя світова громадськість почала широко вживати термін «нанотехнології», «наномедицина», і їм подібні. Цей термін, що з’явився у вітчизняній літературі трохи більше, ніж 2 роки тому, став сьогодні надзвичайно популярним, власне, як і в світовій науковій літературі. Вже випущені монографії, статті, навіть захищені дисертаційні роботи, а вчені і керівники найвищого рангу пророкують впровадження нанотехнологій практично в усі сфери людської діяльності, в тому числі переведення на нанотехнології майже 80% усіх лікарських засобів у світі протягом найближчого часу. На вивчення і впровадження нанотехнологій уряди і приватні особи виділяють в світі сотні мільярдів доларів, мабуть найбільші суми з офіційно задекларованих більшістю держав старого і нового Світу. Нанотехнологіям прогнозують роль чи не найбільшого відкриття XXI століття.

Термін «нанотехнологія» (з грецької: nanos - карлик, гномик, techno - майстерність, logos - наука, система знань) запропонований япон¬ським вченим Норіо Танігучі у 1974 р. в доповіді «Про концептуальні основи нанотехнологій» на міжнародній конференції «International Conference on Precision Engineering» (Taniguchi N., 1974), стосовно об'єктів розмірами 10-9 метра (від 1 до 100 нм). Водночас першою прямою вказівкою на необхідність розпочинати науково-практичні дослідження в масштабі нанорозмірів вважають лекцію американського фізика, лауреата Нобелівської премії Річарда Фейнмана, прочитану їм у грудні 1959 р. на щорічному засіданні американського фізич¬ного товариства: «Є надмір місця на дні - запрошення уві¬йти в новий розділ фізики» (There is plenty of room at the bottom: an invitation to enter a new field of physics). Тільки у 1980-х роках почались перші дослідження і стали з’являтись перші наукові публікації з теми «нанотехнологій».

Спеціалісти державної програми США «Національна нанотехнологічна ініціатива», створеної 2000 року, наво¬дять таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - це дослідження і технологічні розробки на атомному, мо¬лекулярному або макромолекулярному рівнях, у шкалі розмірів приблизно від 1 до 100 нм, що проводять для одер¬жання фундаментальних знань про природу явищ та властивостей різних матеріалів у наношкалі, а також для створення і використання структур, приладів і систем, що набувають нових якостей завдяки своїм маленьким роз¬мірам. Нанотехнологічні дослідження та розробки включають контрольовані маніпуляції з нанорозмірними структу¬рами, їх інтеграцію у більш великі ком¬поненти, системи та архітектури».

Наш співвітчизник, академік Б.О. Мовчан, дав таке визначення нанотехнологій: «Нанотехнологія - сукупність наукових знань, способів і засобів регульованого складання (синтезу) з окремих атомів і молекул різних речовин, матеріалів та виробів з лінійним розміром елементів структури до 100 нм (1 нм = 10-9 м; 1 нм = 10А)». На сьогодні, за даними Інтернету, кількість публіка¬цій з наномедицини перевершує 700 робіт, першу з яких відносять до 1999 р.

Виступаючи у Конгресі з допо¬віддю про розвиток досліджень в об¬ласті нанотехнологій в 2000 році, Президент США Б. Клінтон відмітив: «Я виділяю 500 мільйонів доларів у цьому фінансовому році на державну нанотехнологічну ініціативу. Запро¬понована програма розрахована, як мінімум, на 20 років, і обіцяє при¬вести до важливих практичних резуль¬татів». Одним з трьох найважливіших напрямків досліджень у галузі нанотехнологій президент США виділив: «Розробка принципово нових препаратів профілактики та лі¬кування злоякісних пухлин, ма¬теріалів для захисту навколиш¬нього середовища, технологій очистки води, повітря».

В Україні, у спільній лабораторії електронно-променевої нанотехнології неорганічних матеріалів для медицини Інституту електрозварю¬вання ім. Є.О. Патона і Національного медичного університету імені О.О. Бого¬мольця, розроблено технологію отри¬мання наночасток оксиду заліза, на якій фіксують протипухлинний препа¬рат, з можливістю доставки такого ком¬позита до ураженого раковим процесом органу, а також наночастки оксидів міді і срібла, що виявляють більш виражену протимікробну дію, ніж звичайні оксиди металів [5].

Наскільки «нанотехнології» є новою сторінкою у розвитку людства, розвитку медицини, чи дійсно це щось абсолютно нове, чи, можливо, новий погляд на вже давно відкриті і запропоновані до застосування технології, що використовують надмалі величини різних речовин, зменшення розмірів і властивостей яких за спеціальними методиками посилювало їх «біологічну активність» - здатність корегуючого «лікувального» впливу на біологічні об’єкти; який зв’язок «нанотехнологій» з минулим?

Майже 220 років тому, в Німеччині, професор Лейпцігського Університету, хімік, фармаколог, і лікар Христіан Фрідріх Самуель Ганеман (1755-1843) заснував новий напрямок медичної науки і практики, - «Гомеопатію», - галузь медицини надмалих доз (з приводу дієвості впливу яких на організм людини чи тварини виникало найбільше скепсісу раніше, а подекуди і зараз, у представників керівництва багатьох медичних і немедичних напрямків науки), тепер визнаної всією науковою громадськістю світу, як найбільш перспективний напрямок прогресу технологій, названий новітнім терміном «наномедицина».

Наприкінці 80-х рр. XX сторіччя, Інститут теоретичної фізики АН України, протягом багатьох років, проводив наукові міжнародні форуми найвищого професійного рівня «Властивості рідин малих об’ємів», де науковці з різних країн (фізики, фармакологи, теоретики, лікарі-практики) доповідали матеріали про теоретичні і практичні основи дії надмалих доз (за межею числа Авогадро), технологію виготовлення, вивчення властивостей яких і методологію застосування в медичній практиці запропонував С. Ганеман, назвавши її «гомеопатією». Досвід застосування таких, виготовлених за спеціальною авторською методикою, надмалих доз лікарських засобів, які описані в першій у світі Фармакопеї Вільмаром Швабе („Фармакопея гомеопатіка поліглотта”) ще в XIX сторіччі, нараховує понад 200 років. Сьогодні такі ліки мають визнаний офіційний статус, затверджений Європейською Державною фармакопеєю, Британською, Німецькою, Французькою, Американською та іншими фармакопеями (включно і Українською державною фармакопеєю), і представлені на фармацевтичному ринку більшості країн Світу. Заводи, що виготовляють гомеопатичні лікарські засоби (ГЛЗ) у більшості країн Європи, Америки, Індії, інших країн, відповідають найсучаснішим міжнародним стандартам і вимогам до подібних виробництв.

Високу ефективність застосування ГЛЗ (офіційна реєстрація яких є практично в усіх країнах ЄС, Східної Європи, включно в Україні) в медичній практиці підтвердили сотні клінічних досліджень (також багатоцентрових рандомізованих, плацебоконтрольованих міжнародних досліджень) і публікацій, та величезний досвід клініцистів всіх напрямків: терапевтів, сімейних лікарів, педіатрів, вузькопрофільних спеціалістів, як то неврологів, алергологів, гінекологів, дерматологів, гастроентерологів та інших, медиків-ветеринарів. Фахівці країн Старого і Нового Світу підтверджують їх високу ефективність, доступність, нешкідливість, відсутність нозологічних і вікових протипоказань, можливість комплексного застосування в терапії різних патологічних станів, поруч з фармакотерапевтичними засобами та іншими засобами і методами лікування, з метою підвищення ефективності і зменшення побічних ефектів, алергічних реакцій.

У гомеопатії вживають речовини в таких кількостях, коли можна встановити вміст у частках грама (наприклад низьке розведення: 3D - 0,0001), а також високі розведення, в яких при підрахунку не можна виявити молекули, оскільки зміст речовини менший за масу однієї молекули. Число молекул в 1 моль будь-якої речовини відповідає 6,00253-10-23 (число Авогадро). За межами 12С або 24D розведень (в гомеопатії використовують десятинну – «X» і сотенну – «С» шкали розведень) молекул бути не повинно. Тому говорити про дози в такому розчині можна лише умовно. С. Ганеман встановив, що в процесі потенціювання, в міру зменшення кількості речовини, дія ліків зазнає змін: спочатку викликає патологічні симптоми (велика доза), потім, при подальшому розведенні, настає момент, коли не виявляють дії речовини („німа” фаза), надалі вона починає проявляти лікувальний ефект (мала доза). Аналогічні результати одержали ряд гомеопатів в експериментах на біологічних об'єктах: Kolisko, W. Pelican і Boiron, H. Coulter.

Надалі фазність у реагуванні на різні дози подразників встановили Л. X. Гаркаві, М. В. Уколова, Є. В. Квакіна, які виявили десять рівнів реагування організму в залежності від дози.

У фізіології та фармакології давно відомо, що великі і малі дози мають протилежний вплив на організм. М. П. Кравцов, в досвіді з адреналіном, показав протилежний вплив великих і малих доз. Вводячи в ізольовану вену вуха кролика розчин адреналіну в розведенні 10-6, автор отримав класичний ефект - спазм судин. При наступних розведеннях ефекту не спостерігали. А при розведенні до 10-33 спостерігали парадоксальний ефект: розширення судин. Аналогічні механізми дії виявив І. П. Павлов у роботах з кофеїном.

Малі дози, слабкі подразники нерідко позитивно впливають на організм. Л. X. Гаркаві, О. В. Квакіна і М. В. Уколова показали, що слабкі роздратування чинять на організм ефект «тренування». П.В. Симонов встановив: субмінімальні дози речовин викликають гальмування, яке він назвав превентивним; що має виражені захисні властивості. Так, субмінімальні дози кофеїну подовжують життя білих мишей в умовах кисневого голодування. Велика доза кофеїну у фазі збудження не має цієї дії, а у фазі гальмування скорочує життя білих мишей. Автор писав: «По всій ймовірності, властивостями викликати ефекти, протилежні дії середніх доз, володіють субмінімальні дози багатьох лікарських речовин». П.В. Симонов вважав, що саме цю властивість «емпірично використовують гомеопати в тих випадках, коли вони отримують достовірний терапевтичний ефект».

Найбільші розбіжності, навіть у середовищі гомеопатів, викликає застосування високих розведень, в яких теоретично не можна виявити навіть молекули діючої речовини. Дослідження вчених показали, що і розчини високих розведень володіють біологічним ефектом. Відомий ботанік К. Негелі (1812-1891), в дослідах з низкою нерозчинних металів (мідь, свинець, срібло і т.п.), показав, що ці метали в дозах, що не можна виявити хімічним чином, впливають на живі клітини (спірогира). Це була перша експериментальна робота, яка свідчила про ефективність доз, що не можуть бути визначені хімічно. У 1923 р. Kolisko (цит. за М. Coulter) замочували зерна пшениці в розчинах 10-30 таких речовин (сульфат заліза, триокис сурми та ін.). Було виявлено, що ріст рослин збільшувався під впливом більш низьких розведень, потім гальмувався більш високими розведеннями, і знову стимулювався ще більш високими розведеннями. На початку 30-х рр. ХХ ст. В.М. Персон виявив вплив хлориду ртуті в розведеннях до 10-120 на ферментацію крохмалю амілазою слини, і на лізис фібрину пепсином і трипсину, з достовірними результатами. У 1954 р. W. Boyd в Единбурзі відтворив експеримент з хлоридом ртуті у розведенні 10-61. У такому розведенні хлорид ртуті впливав на швидкість гідролізу крохмалю діастази. Швидкості гідролізу виміряні колориметрією, за допомогою приладу для вимірювання розчинності газів в рідинах. Результати показали біологічний розкид. Було проведено статистичну обробку, дані виявили достовірними (P ? 0,001).

У 1982 р. Г.М. Шангін-Березовський, В.Я. Адамов, О.Р. Рихлецька і С.А. Молоскін, використовуючи дози хімічних мутагенів (нітрозодіметілмочевину) при обробці насіння, проробили ряд експериментів з розведенням, якi виключають знаходження в розчині навіть одиничних молекул, і виявили, що ці розчини володіють біологічною активністю. Цей ефект спостерігали при вирощуванні насіння, бульб рослини ахіменес, на насінні томатів, в курячих фібробластах, в яйцях мухи дрозофіли та інших біологічних об'єктах. Автори прийшли до висновку, що мутаген «має здатність переводити воду в біологічно активну форму, і ця вода постає медіатором стимулюючої дії мікродози мутагену». Вони спостерігали масовий характер зазначених ефектів стимуляції. Крім того, виявлено, що «ця стимуляція при дії малих доз супермутагена виявляється фактично нормалізацією росту і розвитку», тобто, у великих (високих) розведеннях, має позитивну дію на біологічні об'єкти. При цьому застосовували розведення до 10-30. Автори намагались пояснити сутність процесів, що відбуваються в біологічних об'єктах: «У світлі отриманих даних стає очевидним, що супермутаген може діяти на біологічні структури як безпосередньо, так і через конверсію води (а в клітці, ймовірно, і води цитоплазми)». С.А. Молоскін, впливаючи на курячі яйця нітрозодіметілмочевиною, дозами до 10-20, отримав на 24,6% яєць більше, ніж у контролі. Він зробив висновок, що під впливом малих доз супермутагенів змінюється в «своєрідно активну форму вода». Ці роботи показали, що високі розведення супермутагена мають чіткий вплив на біологічні об'єкти і позитивну, нормалізуючу дію.

У 1988 р. великий резонанс у світі викликала робота французького біолога J. Benveniste і співавторів. J. Benveniste, вивчаючи дегрануляцію сенсибілізованих базофільних гранулоцитів під впливом антисироватки проти IgЕ, використав її послідовні розведення до 10-120, тобто, значно нижче числа Авогадро. Він отримав той же ефект дегрануляції, як у нерозведених розчинах. І припустив, що носієм інформації при послідовних розведеннях служить вода. Він зазначив, що активне перемішування (струшування) посилює дієвість розчинів. Ефект, отриманий J. Benveniste при розведеннях, відповідав клінічним спостереженнями гомеопатів. Ефект дегрануляції зменшувався, збільшувався, або не спостерігався, в міру розведень, тобто він був немонотонний, нелінійний. Нелінійность, багатофазність ефектів під впливом слабких зовнішніх впливів спостерігав і описав в 1955 р. С.Е. Шноль.

У 1988 р. була опублікована робота В.А. Пеккеля і А.З. Кіркеля «Необычное ингибирование активности моиоаминооксидазы, индуцируемое хлоргилином». Було відомо, що хлоргілін інгібує активність моноамінооксідази у співвідношенні 1:1. Автори встановили, що інгібірування можна спостерігати від значно менших кількостей хлоргіліна (концентрації 10-10 і нижче). Виявили, що інгібуючим потенціалом володіють навіть ті розчини в ряду розведень, які практично не містять самого хлоргіліна. Автори припустили, що ефект при концентрації хлоргіліна 10-10 і нижче забезпечує не хлоргілін, а ті зміни розчинника, що виникають в його розчинах; і що в розчинах утворюється новий «гіпотетичний інгібітор», який впливає подібно хлоргіліну. Автори досліджували дію хлоргіліна на моноамінооксидазу плаценти людини, і виявили, що в розчинах хлоргіліна з'являється «додатковий потенціал», зі здатністю до само відтворення, і зберігається постійним при розведеннях основної речовини до концентрації 10-23.

У 1957 р. С.Е. Шноль, М.І. Кондрашова і X.Ф. Шольц виявили, що «у відповідь на досить слабкі впливи, білок різко неоднозначно змінює свої властивості - здатність зв'язувати амінокислоту або ферментативну активність».

Вказані автори визначили біологічну активність малих доз, тобто високих розведень. Вони виказали думку, що вода є носієм інформації, переданої від первинно розчиненої у попередніх розчинах речовини (Г.Н. Шангін-Березовський, С.А. Молоскін, О.Р. Рихлецька, J. Benveniste). Г.М. Шангін-Березовський і співавт. висловили припущення про те, що ті ж зміни води, які відбуваються в розчинах при потенціюванні, можуть відбуватися і у воді організму під впливом ліків, передача інформації може відбуватися від однієї порції води до другої.

С.Е. Шноль у праці «О само¬произвольных переходах молекул актомиозина в растворе из одного состояния в другое» писав, що «порція білка, фіксованна АТФ, може служити затравкою, визначаючою тип фіксації інших порцій білка». Аналогічний механізм може супроводжувати зміни води організму при контакті з розчинником гомеопатичних ліків.

С.Е. Шноль, М.М. Кондрашова і X.Ф. Шольц, обговорюючи дії слабких впливів, припустили, що «стан білкових молекул змінюється - молекула переходить на інший, але енергетично близький, майже діелектричний рівень, пов'язаний зі зміною її конфігурації. Злегка змінена конфігурація молекули веде до зміни її здатності до агрегації. Різна ступінь агрегації, і пов'язана з цим різна величина поверхні, обумовлюють різні функціональні властивості».

Реакцію організму на малі дози лікарських речовин можливо пояснити готовністю організму до неї. У клініці доводиться спостерігати, що хворий організм чутливіший до ліків, ніж здоровий. Ще в 1891 р. О. Кох виявив, що туберкулін в значних кількостях може бути введений здоровим тваринам без вираженого збитку для них, а тварини, хворі на туберкульоз, реагували на туберкулін дуже бурхливо, і, дехто, загинув від малих доз туберкуліну.

М.М. Кондрашова спостерігала, що реакція на строфантин, що застосовують у малих концентраціях, була сильніше виражена на препаратах серця при міокардиті, ніж у нормі. Г.М. Шангін-Березовський, С.А. Молоскін та О.С. Рихлецька відзначали зв'язок ефекту мікродоз супермутагенів з характером чутливості піддослідного матеріалу.

У 1964 р. М.М. Вавилова висловила думку про інформаційну дію на організм ліків в малих дозах.

М. Coulter наводить дані про роботи Stefenson і Barnard, в яких автори виклали фізичну гіпотезу дії ультрамолекулярних розчинів. Вони висловили думку про те, що водна фаза 87% спирто-водного розчину приймає специфічну полімерну форму, яка відображає конфігурацію молекул розчиненої речовини. «Ці високі розведення, що пройшли процедуру струшування, являють собою стереоспецифічні ізотоксичні полімери, «відбиток» розчиненої речовини в розчиннику, зі здатністю до самореплікації за відсутностю вихідної розчиненої речовини. Таким чином, як і в молекулярній хімії цитоплазми, кількість інформації розчиненої речовини може репродукуватися окремо від його хімічної дії. Так як цей процес може відбуватися і в клітинних рідинах, то виникає гіпотеза для пояснення клінічної дії високих розведень, що пройшли процедуру струшування, майже за принципом антиген-антитіло».

А.Ф. Возіанов та Н.К. Симеонова в 1989 р. висловили думку, що в міру послідовних розведень, у середовищі виникає інформаційно-силове поле, що посилюється під час розведення. Ці автори визначили гомеопатичні ліки як «інформаційно-енергетичний комплекс, здатний до переходу з одного носія на інший, що володіє біологічною дією за відсутності самих ліків (у вигляді речовини)».

Видатний вчений І.П. Павлов писав, що у вивченні властивостей речовин значно більше значення має не рух догори (в сторону збільшення дози), а рух вниз (в сторону зменшення дози). В медицині давно вже відомий класичний вираз: «Тільки доза робить речовину отрутою, або ліками».

Який би не був механізм динамічних перетворень під час виготовлення гомеопатичних лікарських засобів, і механізм впливу надмалих доз таких ліків на хворий організм, сам факт їх існування для неупередженого дослідника є безсумнівним, а історія ефективного застосування в клінічний практиці нараховує вже понад два століття, в більшості країн Світу.

«Концентрації», застосовані в гомеопатичній медичній практиці, відповідають тим, що пропонують до застосування в наномедицині (1 нм = 10-9 м), тільки в гомеопатії накопичений величезний досвід ефективного застосування ще менших доз, які часом можуть бути в сотні разів дрібнішими за ті, що тільки починає вивчати наномедицина. Гомеопатія не тільки є сучасною наномедициною, але і орієнтиром-вказівником для подальшого розвитку і вивчення нанотехнологій, наномедицини, цього майбутнього перспективного напрямку науки і практики.

Технологічний процес виготовлення надмалих доз, що застосовують в гомеопатії, відкритий і розроблений С. Ганеманом, описаний та впроваджений в практику всіх гомеопатичних виробництв, названий методом «динамізації» (або «потенціювання»), який з впевненістю сьогодні можна назвати «нанотехнологією», буде предметом розгляду в масштабі сучасних досягнень і відкриттів, в наших наступних матеріалах.

Засновник Київської школи гомеопатії, доктор Д.В. Попов, який понад 60 років життя присв’ятив цьому важливому напрямку медицини, ще в 70-х роках XX століття стверджував: «предвижу, что в скором будущем всё человечество бросится изучать медицину сверхмалых доз». Як представнику Київської школи гомеопатії, що займається цим методом вже понад 30 років, хочеться вірити, що такі часи тепер вже настали.

1. Антонченко В.Я., Ильин В.В., Попова Т.Д. Физика водных растворов и гомеопатия // Украинский гомеопатический журнал. - 1992. - №1. - С.13-19

2. Вавилова М. Гомеопатическая фармакодинамика. - Ростов н/Д., 1992.

3. Гомеопатические лекарства: что они собой представляют и как регулируется их применение в США и других странах Европейского Содружества // Биологическая терапия. - февраль 1997. - С. 4-19.

4. Гомеопатический метод лечения и практическое здравоохранение (сборник нормативных документов и информационных материалов МЗ Российсокй Федерации). - М., 1996. - 325 с.

5. Державна фармакопея України, перше видання/Доповнення 1. Гомеопатичні лікарські засоби. – 2004: 491-494.

6. Директива 2001/83/ЕС Європейського Парламенту і Ради від 6 листопада 2001 про принципи Співтовариства (ЄС) відносно лікарських засобів, показаних для застосування людьми // Official Journal of the European Communities L 311 of 28/11/2001: 67-119.

7. Келер Г. Гомеопатия. - М., 1997. - 356 с.

8. Кларк Д.Г. Словарь практической Materia Medica /в 6 т./. - М.: Гомеопатическая медицина, 2000.

9. Методические указания о порядке доклинического и клинического изучения препаратов природного происхождения и гомеопатических лекарственных средств. - М., 1994. - 25 с.

10. Мустафаев С. Международное возрождение гомеопати // Вестник биофизической медицины. 1992, 1: 4 – 10.

11. Про затвердження порядку проведення експертизи матеріалів на лікарські засоби, що подаються на державну реєстрацію (перереєстрацію), а також експертизи матеріалів про внесення змін до реєстраційних документів протягом дії реєстраційного посвідчення // Наказ МОЗ України №426 від 26.08.2005р.

12. Райнхарт Э. Гормезис и оценка сверхмалых доз биологически активных веществ//Биол. медицина. - 1998, №2.

13. Симонов П.В. Три фазы в реакциях организма на возрастающий стимул.- М.: Мир, 1966.- С.7, 13, 187, 224

14. Шер Д. Движущие силы и методология гомеопатических испытаний. - М., 1997.

15. Штрубе Ю., Щтольц П. Электромагнитные структные отображения (EMSA) как принцип действия передачи информации при потенцировании лекарств // Biologische Medicin. - 6.1999: 294 – 303.

16. Arzneimittelgesetz/ Osterreich in der Fassung vom 31.Juli 1996 (VO 379/96).

17. Bekendtgorelse jm naturalaegemider/ Sundhedministeriet nr.790 af 21 september 1992.

18. Guideline for Low Dilution Multi-ingredient-Homeophatic Products with Indicatons for Use, Bureau of Pharmaceutical Assesment, Therapeutic Producrs Programme, March 1997.

19. Keller К., Greiner S., Stockebrand P. Homoopathische Arzneimittel (Materialien zur Bewertung), Govi-Verlag, 1995: 1-28

20. Disposizioni in materia di commercializzazione di medicinali omeopatici. L. 347/97 (pubblicato sulla G.U.No.241 del15 ottobre 1997).

21. Official Journal of the European Communities No.136 of 8 Maj 1996, No/ 141/64 of 13 Maj 1996, No. 335/07 of 9 November 1996, No. L 297 of 13.10.1992.

22. Астахова А.В. Токсичность алюминия и препаратов, содержащих алюминий. Обзор иностранной литературы: Экспресс-информация // Побочное действие лекарственных веществ. - 1987.- Вып. 12. - С. 1-15.

23. Возианов А.Ф., Симеонова Н.К. Гомеопатическое лечение боль¬ных с аденомой предстательной железы // Врачеб. дело. - 1989. - № 2: 5-8.

24. Гаркави Л.X., Квакина Е.Б., Уколова М.В. Адаптационные реакции и резистентность организма. - Ростов н/Д: Изд-во Рос¬тов. ун-та, 1979. - 65 с.

25. Дильман В.М. Четыре модели медицины. - Л.: Медицина, 1987. - 287 с.

26. Кондрашова М.Н. Влияние строфантина К на аэробное фосфорилирование сердечной мышцы //Вопр. мед. химии. - 1957. - Т. 3, вып. 6. - С. 403-407.

27. Кравков Н.П. О пределах чувствительности живой протоплаз¬мы // Успехи эксперим. патологии. - 1924. - Т. 3, вып. 3-4. - С. 147-172.

28. Кравков Н.П. Основы фармакологии. - М.; Л.: Б. и., 1930. - Ч. I. - С. 48.

29. Молоскин С.А. Действие ультрамалых доз НДММ на показате¬ли развития кур // Улучшение культурных растений и химический мутагенез. - М.: Наука, 1982. - С. 244-246.

30. Пеккель В.А., Киркель А.З. Необычное ингибирование активности моноаминооксидазы, индуцируемое хлоргилином // Биохи¬мия. - 1988. - Т. 53, вып.7. - С. 1224-1226.

31. Саркисов Д.С. Очерки истории общей патологии. - М.: Медици¬на, 1988. - 335 с.

32. Селье Г. На уровне целого организма. - М.: Наука, 1972. - С. 100.

33. Симонов П.В. Три фазы в реакциях организма, на возрастающий стимул. - М.: Мир, 1966.- С. 7, 13, 187, 224.

34. Системный характер стимулирующего действия ультрамалых доз супермутагена / Шангин-Березовский Г.Н., Адамов В.Я., Рыхлецкая О.Р., Молоскин С.А. // Улучшение культурных растений и химический мутагенез. - М.: Наука, 1982. - С. 65-75.

35. Шангин-Березовский Г.Н., Молоскин С.А., Рыхлецкая О.С. Па¬радоксальный эффект воздействия микродоз НДММ и ПАБК в зависимости от чувствительности подопытного материала // Хи¬мический мутагенез в создании сортов с новыми свойствами. - М.: Наука, 1986. - С. 243-248.

36. Швабе В. Гомеопатические лекарственные средства: Пер. с нем./ Под ред. В. И. Рыбака. - М.:Б. и., 1967.-373 с.

37. Шноль С.Э., Кондрашова М.Н., Шольц X.Ф. О многофазном характере зависимости аденозинтрифосфатазной активности актомиозина и миозина от различных воздействий // Вопр. мед. хи¬мии. - 1957. - Т. 3, вып. 1. - С. 54-63.

38. Гусев А.И. Наноматериалы, нано¬структуры, нанотехнологии. - М.: ФИЗ-МАТЛИТ, 2007. - 416 с.

39. Головин Ю.И. Введение в нанотехнику. - М.: Машино¬строение, 2007. - 496 с.

40. Кобасяси Н. Ведение в нанотехнологию. - М.: Бином. Лаборатория знаний, 2007. - 134 с.

41. Мовчан Б.А. Электронно-лучевая нанотехнология и новые материалы в медицине - первые шаги // Вісник фармакології і фармації. - 2007. - №12. – С. 5-13.

42. Москаленко В.Ф. Нанотехнології, наномедицина, нанофармакологія: стан, перспективи наукових досліджень, впровадження в медичну практику / В.Ф. Москаленко, Л.Г. Розенфельд, Б.О. Мовчан, І.С. Чекман // 1 національний конгрес «Человек и лекарство – Украина». - Київ, 2008. - С. 167-168.

43. Суздалев И.П. Нанотехнология: физико-химия нанокластеров, на¬ноструктур и наноматериалов. - М.: Ком книга, 2006. - 592 с.

44. Фейнман Р.Ф. Внизу полным полно места: приглашение в новый мир физики // Рос. хим. ж. - 2002. - Т. XLVI, №5. - С. 406.

45. Чекман І.С. Нанофармакологія: стан та перспективи наукових досліджень // Вісник фармакології та фармації. - 2007.- №11. - С 7-10.

46. Чуйко А.А. Медицинская химия и клиническое применение диоксида кремния / А. А. Чуйко, В.К. По¬горелый, А.А. Пентюк. - К.: Наукова думка. - 2003. - 415 с.

47. Agoramoorthy G., Chakraborty С. Re: introduction to nanotechnology potential application in physical medicine and rehabilitation. - Am. J. Phys. Med. Reha-bil. - 2007. - Vol. 86, N3: 225-241.

48. Caruthers S.D., Wickline S.A., Lan¬za G.M. Nanotechnological application in medicine // Current Opinion in Biotech-nology. - 2007. - Vol. 18. - P. 26-30.

49. Christian P., Von der Kammer F. Baalousha M. Nanoparticles: structure, properties, preparation and behaviour in environmental media // Ekotoxicology. -2008: P. 326-343.

50. Drexler K.E. Molecular nanomachines: physical principles and implementation strategies // Annu. Rev. Biophys. Biomol. Struct. - 1994. Vol. 23. - P. 377-405.

51. Elder J.В., Liu C.Y., Apuzzo M.L.J, et al. Neurosurgery in the realm of 10-9, Part 2: application of nanotechnology neurosurgery - present and future // Neusurgery. - 2008. - Vol. 62, N2 -P. 269-285.

52. Fischer H.C., Chan W.C.W. Nanotoxicity: the growing need for in vivo study // Current Opinion in Biotechnology. -2007. - Vol. 18. - P. 565-571.

53. Gordon A.T., Lutz G.E., Boninger M.L. et al. Introduction to nanotechnology: potential application in physical medicine and rehabilitacion // Am. J. Phys. Med. Rehabil. - 2007. - Vol. 86, №3. - P. 225-241.

54. lain K.K. Applications of nanobiotechnology in clinical diagnostics // Clin Chem. -2007. - Vol. 53, N11. - P. 2002-09.

55. Kroto H.W., Heath J.R., OBrien S. et al. C-60 buckminsterfullerene. - Nature. -1985. - Vol. 318. - P. 162-163.

56. Lacerda L., Bionco A., Prato M. et al. Carbon nanotubes as nanomedicines: from toxicology to pharmacology // Advanced Drug Delivery Reviews. -2006. - Vol. 58. - P. 1460-1470.

57. Laval J.M., Mazeran P.E., Thomas D. Nanobiotechnology and its role in the development of new analytical devices // Analyst. - 2000. - Vol. 125, N1. -P. 29-33.

58. Laurent S., Forge D., Port M. Et al. Mag¬netic iron oxide nanoparticles: synthesis, stabilization, vectorization, physico-chemical characterizations and biological applications // Chem. Rev. - 2008. -Vol. 108. - P. 2064-2110.

59. Leary S.P., Liu C.Y., Yu С et al. Toward the emergence of nanoneurosurgery: Part 1 - progress in nanoscience, nanotechnology, and comprehension of events in the mesoscale realm//Neusurgery. - 2005. - Vol. 57, N4. -P. 606-634.

60. Liu A. Towards development of chemosensors and biosensors with met¬al-oxide-based nanowires or nanotube // Biosens. Bioelectron. - 2008. - P. 1-11.

61. Lok C.N., Но СМ., Chen R. Et al. Silver nanoparticles: partial oxidation and antibacterial activities // J. Biol. Inorg. Chem. - 2007. - Vol. 12, N4. - P. 527-534.

62. Peek L.J., Middaugh C.R., Berkland С Nanotechnology in vaccine delivery // Adv. Drug Deli. Rev. - 2008. - Vol. 60, N8. - P. 915-928.

63. Pelting A.E., Horton M.A. An historical perspective on cell mechanics//Pflugers Arch. - 2008. - Vol.456, N1. - P.3-12.

64. Taniguchi N. On the basic Concept of "Nanotechnology". - Presented at Proc. ICPE. - 1974.

65. Weber D.O. Nanomedicine // Health Fo¬rum J. - 1999. - Vol. 42, N4. - P. 36-37.

66. Yang W., Peters J.I., Williams R.O. Inhaled nanoparticles review// Int. J. Pharm. - 2008. - Vol. 356, N1-2. -P. 239-247.

67. Charett G. Homeopathische Arzneimittellehre fur die Praxis. - Hipokrates Verlag, Stuttgart. - 1985. - 490 p.

68. Clarke J. H. A dictionary of practical Materia medica. - London. - The homeopathic publish. company, 1947. - 1635 p.

69. Coulter H. L. Homeopathie Science and modern medicine harts.- Atlantic Books. Berkley, California, 1981. - P.53-66.

70. Dovenas E., Beauvaiis F., Amara J. Human basophil degranulation triggered by very dilute antiserum against IgE/Nature. - 1988. - V. 333, N 6176. - P. 816-818.

71. Ortega P. S. Noteson the miasms or Hahnemann's chronic oliseases national Homoeopathic Pharmacy. - Hanuman Road New Delhi. - 1983. - 295 p.

Информация об авторе. Доктор медицинских наук, доцент Александр Петрович Мощич - известный в Украине врач-гомеопат, член LMHI и ECH, основатель и бессменный руководитель первых курсов тематического усовершенствования гомеопатии. Преподавательскую работу коллега А.П. Мощич активно сочетает с практической и научной деятельностью, а также с работой в фармцентре МОЗ. Систематически участвует в различных конференциях и форумах, в том числе и с докладами. Участник и координатор многих мультицентровых исследований однокомпонентных и комплексных гомеопатических лекарств. В нынешнем году его старший сын продолжил знаменитую династию медиков. E-mail: homeopat@i.com.ua