Гомеопатия
Одесские крупинки или globuli по-одесски.
Украинский гомеопатический ежегодник: Семейная медицина и гомеопатия, их методологическое и фактическое единство, достижения и перспективы
|
Поиск:
Гомеопатия - это...
Карта сайта
Написать письмо врачам
Написать письмо в аптеку
Правила записи на консультации врачей
Публикации по гомеопатии
Materia Medica динамизированных лекарственных препаратов...
История и практика использования биотерапевтических средств...
Гомеопатические средства в неврологии и медицинской реабилитации...
Препараты из насекомых...
Периодические профессиональные издания
Международные новости
Семинары, конференции, форумы
Одесские Гомеопатические Конгрессы
И снова о фаршированной рыбе
Объявления для гомеопатов
События, даты, поздравления и комментарии
Книги и журналы для гомеопатов
Новые издания по гомеопатии
Одесское гомеопатическое общество
Анкеты консультантов и лекторов Общества
Одесская гомеопатическая аптека
История аптеки
Номенклатура динамизированных средств
Монокомпонентные средства
Сверхвысокие разведения ГЛС
Многокомпонентные динамизированные средства
Изготовление гомеопатических лекарств
История гомеопатии в регионе
Materia medica
Гомеопатия для чайников
Вопрос - ответ
Дружественные сайты
|
І ФАКТИЧНА ЄДНІСТЬ, ДОСЯГНЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ Україна, м. Київ НМАПО ім. П.Л. Шупика, МОЗ України, медичний інститут УАНМ Family medicine and homeopathy, their methodological and actual unity, achievements and prospects. A.P. Moshchych, T.P. Garnik, R.V. Antjukhov (Kiev, Ukraine) Ключові слова: гомеопатична медицина, результати опитувань, підготовка спеціалістів Основою систем охорони здоров’я в більшості країн Світу є загальна практика та сімейна медицина. Нетрадиційна медицина та сімейна медицина є тісно пов’язаними [6]. Протягом останніх років використання методів нетрадиційної медицини в світі значно зростає. Тому виникає питання можливості інтеграції нетрадиційної медицини до загальної системи медичної допомоги на первинному етапі [10].
На сьогодні гомеопатичний метод лікування є широко використаним у практичній медицині. У Німеччині працюють понад 5000 лікарів з кваліфікацією «гомеопат». Більше 70% лікарів інших спеціальностей призначають гомеопатичні ліки. 87% населення звертаються за допомогою тільки до гомеопатів. Не менше 80% всіх пацієнтів приймають гомеопатичні ліки. В Індії нараховано 183210 зареєстрованих практикуючих гомеопатів, 700 гомеопатичних ліцензованих аптек. У Франції є 41 школа, де викладають гомеопатію фармацевтам. У Німеччині і Франції страхові компанії компенсують витрати на гомеопатичне лікування. В Англії є п'ять гомеопатичних лікарень, 42% лікарів рекомендують пацієнтам звернутися до гомеопатів [16].
З 80-х рр. ХХ сторіччя в США обсяг реалізації гомеопатичних ліків мав тенденцію до стійкого зростання і, в 1992 р., склав 200 мільйонів доларів, за останні роки, - зі збільшенням на 25%. У 1990 р. 2,5 мільйони жителів США користувалися послугами гомеопатії; за останні роки цей показник подвоївся. Має значні традиції й інтенсивний розвиток гомеопатія в Аргентині, Бразилії, Бельгії, Греції, Італії, Мексиці, Швеції, інших країнах. З 1981 р. спостерігаємо відродження гомеопатії у колишніх соціалістичних країнах (Чеська Республіка, Угорщина, Польща, Румунія), республіках колишнього Радянського Союзу (Росія, Грузія, Прибалтика) [16].
Перші згадування про гомеопатію в Україні пов'язані з тридцятими роками XIX сторіччя, коли в Києві була відкрита перша гомеопатична аптека, а в Харкові, Одесі, Чернігові, Полтаві були утворені товариства послідовників гомеопатії.
На сьогоднішній день методи нетрадиційної медицини (за міжнародною термінологією - «традиційної медицини») серед населення і лікарів-практиків користуються широкою популярністю. За даними опитування 149 лікарів загальної практики в Лондоні (Велика Британія), 83% з них направляли чи рекомендували направити пацієнта на лікування методами нетрадиційної медицини. Головними причинами були: вимога пацієнта (68%), невдача офіційного лікування (58%) та наявність більш ніж одного аргументу для такої вимоги (36%). Гомеопатія, акупунктура та мануальна терапія названі методами лікування, до яких пацієнтів направляли найчастіше. Серед лікарів спостерігали значний інтерес щодо більшого навчання з нетрадиційної медицини (66%). Більшість респондентів вважали, що нетрадиційні методи лікування мають бути застосовуваними лікарями (66%) та іншими професіоналами в сфері охорони здоров’я, що пройшли з них відповідну підготовку (82%). Найбільший інтерес спостерігали до акупунктури (41%), гомеопатії (30%), терапевтичного масажу та ароматерапії (26%) [10].
Згідно опитування 800 лікарів загальної практики в Австралії, акупунктуру, гіпноз і медитацію вони добре сприймають. Більш ніж 80% з них направляли пацієнтів на лікування цими методами, і близько половини з них застосовували їх до себе. Лікарі загальної практики проходять навчання з різноманітних методів: медитації (34%), акупунктури (23%), терапії вітамінами та мінералами (23%), гіпнозу (20%), фітотерапії (12%), хіропрактики (8%), натуропатії (6%), гомеопатії (5%), духовного зцілення (5%), остеопатії (4%), ароматерапії (4%), та рефлексотерапії (2%). Від чверті до треті з них зацікавлені в поглибленні навчання цим методам терапії [14]. Опитування серед 400 лікарів загальної практики у Персі, Австралія, показало, що 67,8% з них позитивно ставляться до направлення пацієнтів на лікування нетрадиційними методами [8].
Департаментом сімейної медицини Університету Техасу, США, розроблено стратегію навчання лікарів сімейної практики щодо нетрадиційної медицини. Цей навчальний підхід виходить з того, що між нетрадиційною та сімейною медициною є тісний зв’язок. Він включає в себе критичне мислення та базування рішень на матеріалі, що має доказове підгрунтя. Курс розкриває чотири головні напрямки нетрадиційної медицини: фітотерапію, акупунктуру, гомеопатію та комплементарну нутрицевтику [6].
Британська Медична Асоціація визначила п’ять комплементарних підходів до здоров’я, які нині слід вважати «окремими клінічними дисциплінами», оскільки вони мають «авторитетну основу для навчання і потенціал для більшого використання поряд з ортодоксальною медичною допомогою»: акупунктура, хіропрактика, фітотерапія, гомеопатія та остеопатія [5].
Гомеопатія відзначила 200-річчя свого існування у 1996 р. З цього приводу Міністр охорони здоров’я Німеччини Хорст Сіхофер зазначив, що її успіх не може «бути відкинутим, хоча це дуже часто намагались робити», і що, «гомеопатичні продукти завжди зможуть доказати свою ефективність» [15].
В 1994 р., на Конгресі Міжнародної Гомеопатичної медичної організації, представник ООН з традиційної медицини д-р Кс. Жанг відзначила інтеграцію гомеопатії до національних систем охорони здоров’я різних країн (Німеччина, Індія, Пакістан, Шрі Ланка, Великобританія), і зазначила, що характерні риси гомеопатії - холістичний підхід до пацієнта та призначення лікування, що стимулює захисні механізми тіла і застосовує мінімальну дозу активного чинника. В Бразилії, де структура системи охорони здоров’я має американську модель, гомеопатія є лікарським фахом, визнаним медичними властями з 1992 р. Гомеопатія - складова частина державних та комунальних програм з охорони здоров’я у різних регіонах країни. Особливий внесок з інтеграції гомеопатії до системи охорони здоров’я цієї країни був зроблений Ганеманівским Інститутом Бразилії в Ріо-де-Жанейро (чиї навчальні та поліклінічні структури не тільки дозволяють проводити порівняльне вивчення різних гомеопатичних практик, але, також, є доступними для лікування бідних верств населення), Асоціацією Пауліст (Сан-Пауло), чия робота є тісно інтегрованою з державною та комунальною системами охорони здоров’я цього міста і Федеральним Університетом Уберландії, де проводять навчання гомеопатичній терапії [15].
У Франції гомеопатія - в парадоксальному стані. Гомеопатичні засоби внесені до Фармакопеї Франції, витрати пацієнтів на них покриває система соціального страхування, вони доступні у всіх аптеках, і виробляються промислово згідно стандарту GMP, встановленому у 1992 році. Дві французькі фармацевтичні лабораторії вважають одними з світових лідерів на ринку гомеопатичних ліків. 36% французів періодично чи постійно вживають гомеопатичні ліки, а 60% добре до них ставляться. В той же час, лікарі-гомеопати займаються переважно приватною практикою і не мають належного статусу у госпіталях. Нещодавно Рада лікарів Франції рекомендувала впровадити університетський диплом з гомеопатії і, на цей час, викладачі університетів і лікарі-гомеопати розробляють програму міжуніверситетського диплому [15].
Співробітники Королевського Лондонського гомеопатичного госпіталю (Великобританія) розробили документ, що визначає переваги в дослідженні методів нетрадиційної медицини, з метою введення їх до системи медичної практики, основа якої - фактична доказовість [15].
Згідно опитування 135 лікарів загальної практики в місцевості Дюмфриз та Галловей (Шотландія, Великобританія), де розташована фінансована Британською гомеопатичною асоціацією гомеопатична кліника, щодо їхнього ставлення до гомеопатичного методу лікування, 86,1% з них висловили своє позитивне ставлення. Крім того кліника загальної практики національної системи охорони здоров’я давала направлення на гомеопатичне лікування 47% пацієнтів. На ставлення лікарів загальної практики до гомеопатії найбільший вплив ставили наступні докази: рандомізовані контрольовані випробування, аудит даних щодо результатів лікування, безпечність та задоволення пацієнтів [9].
Дитячий госпіталь ім. д-ра фон Хаунера у Мюнхені, Німеччина, проводив протягом 4-х років пілотний проект, з метою інтеграції гомеопатичного супутнього лікування до щоденної клінічної практики. З метою з’ясування, чи був проект успішним та прийнятим лікарями, медсестрами та пацієнтами, було проведено опитування 137 лікарів, 212 медсестер і парамедиків, і 1048 батьків дітей, пролікованих у госпіталі. Згідно результатів: 69% лікарів гідно оцінили супутнє гомеопатичне лікування, більш ніж 60% з них вважають інтеграцію гомеопатії рекомендованою, 75% бачать необхідність клінічного дослідження в гомеопатії. 63% пацієнтів належно оцінили супутнє лікування, але лише 19% мали бажання взяти участь у подвійних сліпих дослідженнях. Було зроблено висновок, що інтеграція гомеопатії до університетського госпіталю є можливою, а терапевтичну робота мають супроводжувати наукові дослідження [12].
Кількість медичних Вузів США, що пропонують переддипломні курси з нетрадиційної медицини, стрімко зростає в останні роки. Було опитано 73 директорів таких курсів з 53 медичних Вузів США. Під час навчання найбільшу увагу приділяють таким напрямкам: акупунктурі (76,7%), фітотерапії (69,9%), медитації і релаксації (65,8%), духовності/вірі/молитві (64,4%), хіропрактиці (60,3%), гомеопатії (57,5%), нутрицевтиці і дієтотерапії (50,7%) [4].
Під час іншого опитування, серед 125 медичних Вузів США, встановлено, що 64% з них мають елективні курси з нетрадиційної медицини чи включили ці теми для вивчення під час обов’язкових курсів. 38 курсів (31%) проводили кафедри сімейної медицини та 14 (11%) кафедри терапії. Форми навчання включають в себе лекції, семінари практичних лікарів, представлення пацієнтів. Зазвичай предмети вивчення включали хіропрактику, акупунктуру, гомеопатію, фітотерапію, та психосоматичні техніки [19]. В деяких з них ознайомлення з альтернативними методами викладають для студентів елективно, на старших курсах [11].
Альтернативна медицина є сферою розробки навчальних планів на переддипломному рівні для загальних медичних Вузів Великобританії [16]. Зокрема, на другому курсі медичного факультету Університету Бірмінгема (Великобританія), студентам-алопатам викладають спеціальний модуль навчання, зосереджений на гомеопатії. Цей модуль користується популярністю і прихильністю у студентів. Він дозволяє вбачати цінність і роль нетрадиційної терапії в межах офіційної медичної системи, на основі підтримки різноманіття поглядів [7].
В Онтаріо, Канада, владою піднімаються питання щодо стандартизації освіти двох нетрадиційних медичних професій - китайської традиційної медицини та гомеопатії [18].
Аналогічні тенденції спостерігаємо на теренах Європейського союзу. Нещодавнє стрімке зростання вимог щодо використання нетрадиційної медицини вимагає відповідної медичної освіти. За даними опитування, 326 університетів Євросоюзу, 141 з яких мають медичні факультети (та 107 (76%) з них надали відповіді), курси з нетрадиційної медицини викладають в 43 (40%) медичних університетах, на 21 (72%) медико-біологічному факультеті та на 15 (8%) інших факультетах. Предметами, що висвітлюються, є широкий спектр нетрадиційних методів (більш ніж 33), включаючи й гомеопатію. Більшість з них використовують клінічно. На багатьох факультетах проводиться дослідницька робота в цьому напрямку [3].
В Україні першим кроком щодо офіційного визнання гомеопатичного методу лікування став наказ МОЗ України № 165 від 03.08.1989 р. «О развитии гомеопатического метода лечения в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими средствами». В наказі було зазначено, що збільшення уваги пацієнтів до гомеопатичного методу лікування постійно вимагає розширення цього виду медичного обслуговування.
На сьогодні арсенал гомеопатичних засобів у світі нараховує близько 2000 найменувань. Серед них, до застосування в Україні мають дозвіл близько 560 ліків, і з кожним днем перелік гомеопатичних препаратів виробництва провідних фармацевтичних фірм Німеччини, США, Австрії, Росії, що ввозять до нашої держави, поширюється [2].
Як і в розвинених країнах Європи, в Україні застосування гомеопатичного методу терапії відносять до виключної компетенції дипломованих лікарів (спеціалістів з вищою медичною освітою). Фактично, цим МОЗ України взяло під державний контроль освітню програму підготовки провізорів і лікарів з гомеопатії. На післядипломному рівні, відповідно до наказу МОЗ, курси (ТУ) з гомеопатії для лікарів і провізорів проводять в Київському державному інституті удосконалення лікарів (тепер Національна медична Академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика) з 1989 року. Вони стали першими державними курсами з класичної гомеопатії в Україні, СНД і у Східній Європі. Водночас, значна кількість лікарів в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли навчання на курсах та семінарах з гомеопатії в державних медичних навчальних закладах різного рівня акредитації і недержавних медичних закладах, ліцензійованих згідно з чинним законодавством України. Також, вже понад 10 років, факультативний курс з гомеопатії проводять для студентів національного медичного Університету ім. О.О. Богомольця. На переддипломному рівні підготовку з гомеопатії, фітотерапії, рефлексотерапії, мануальної терапії, вже протягом більш ніж 10 років, проходять студенти Медичного інституту УАНМ, Київ.
Гомеопатія входить до навчальних програм із підготовки лікарів за такими медичними фахами: лікар з народної та нетрадиційної медицини, сімейний лікар, лікар-санолог. В даному випадку, проходження курсів з тематичного удосконалення по гомеопатії не є обов’язковим [1].
Таким чином, згідно світового досвіду, особливо доцільною і перспективною є інтеграція гомеопатії в систему підготовки лікаря загальної практики та сімейного лікаря на переддипломному та післядипломному рівні.
1. Гарник Т.П., Поканевич В.В., Герцюк Т.І. Законодавче урегулювання медичної діяльності фахівців, які практикують метод гомеопатії // Фундаментальные естественнонаучные дисциплины как основа гомеопатической медицины: Материалы международной научно-практической конференции (25-27.03.2005 г.). – Харьков, 2005. - С. 22-24.
2. Мощич О.П., Тодорова В.І. Традиції Української національної гомепатичної школи (досвід викладання гомеопатії на курсах ТУ для лікарів та провізорів КМАПО ім. П.Л. Шупика) // IV міжнародна науково-практична конференція з народної та нетрадиційної медицини: Матеріали конференції. - К., 2002. - С. 259-261
3. Мощич О.П. Принципи і методи лікувальної практики, місце гомеопатичного методу терапії в сучасній медицині // Фундаментальные естественнонаучные дисциплины как основа гомеопатической медицины: Материалы международной научно-практической конференции (25-27.03. 2005 г.). – Харьков, 2005. - С. 29-32
4. Тихонов А.И., Вишневская Л.И. О проблемах проведения научных исследований в гомеопатии // Фундаментальные естественнонаучные дисциплины как основа гомеопатической медицины: Материалы междунар. научно-практической конференции (25-27.03.2005 г.). - Харьков, 2005. - С. 36-40.
5. Barberis L, de Toni E., Schiavone M., Zicca A., Ghio R. Unconventional medicine teaching at the Universities of the European Union. J Altern Complement Med. 2001 Aug; 7 (4):337-43.
6. Brokaw J.J., Tunnicliff G, Raess BU, Saxon DW.The teaching of complementary and alternative medicine in U.S. medical schools: a survey of course directors.Acad Med. 2002 Sep; 77 (9):876-81.
7. Chapman-Smith D.A. Legislative approaches to the regulation of the chiropractic profession.Med Law. 1997; 16 (3):437-49.
8. Frenkel M., Ben-Arye E., Hermoni D. An approach to educating family practice residents and family physicians about complementary and alternative medicine. Complement Ther Med. 2004 Jun-Sep; 12 (2-3):118-25.
9. Greenfield S.M., Wearn A.M., Hunton M, Innes M.A. Considering the alternatives: a special study module in complementary therapy. Complement Ther Med. 2000 Mar; 8 (1):15-20.
10. Hall K, Giles-Corti B. Complementary therapies and the general practitioner. A survey of Perth GPs. Aust Fam Physician. 2000 Jun; 29 (6):602-6.
11. Hamilton E. Exploring General Practitioners' attitudes to homeopathy in Dumfries and Galloway. Homeopathy. 2003 Oct; 92 (4):190-4.
12. Haselen R.A., Reiber U, Nickel I., Jakob A, Fisher P. Providing Complementary and Alternative Medicine in primary care: the primary care workers' perspective. Complement Ther Med. 2004 Mar; 12 (1):6-16.
13. Laken M.P., Cosovic S. Introducing alternative/complementary healing to allopathic medical students. J Altern Complement Med. 1995 Jan; 1 (1):93-8.
14. Ludtke R., Kruse S., Naske K., Dittloff S., Reinhardt D. Can homeopathy be integrated in a university hospital? Forsch Komplementarmed Klass Naturheilkd. 2001 Aug; 8 (4):213-8
15. Mills S.Y. The House of Lords report on complementary medicine: a summary. Complement Ther Med. 2001 Mar;9 (1):34-9.
16. Pirotta M.V., Cohen .M., Kotsirilos V., Farish S.J. Complementary therapies: have they become accepted in general practice? Med J Aust. 2000 Feb 7; 172 (3):105-9.
17. Poitevin B. Integrating homoeopathy in health systems. Bull World Health Organ. 1999; 77 (2):160-6.
18. Rampes H., Sharples F., Maragh S., Fisher P. Introducing complementary medicine into the medical curriculum. J R Soc Med. 1997 Jan; 90 (1):19-22.
19. Scott C.J., Riedlinger J. Promoting education about complementary or alternative medical therapies. Am J Health Syst Pharm. 1998 Dec 1; 55 (23):2525-7.
20. Shahjahan R. Standards of education, regulation, and market control: perspectives on complementary and alternative medicine in Ontario, Canada. J Altern Complement Med. 2004 Apr; 10 (2):409-12.
21. Wetzel M.S., Eisenberg D.M., Kaptchuk T.J. Courses involving complementary and alternative medicine at US medical schools. JAMA. 1998 Sep 2; 280 (9):784-7.
Информация об авторах. Кандидат медицинских наук, доцент Александр Петрович Мощич – известный в Украине гомеопат, основатель и бессменный руководитель первых курсов тематического усовершенствования гомеопатии. Преподавательскую работу коллега Мощич активно сочетает с практической и научной деятельностью, а также с работой в фармцентре МОЗ. Систематически участвует в различных конференциях и форумах, в том числе и с докладами. Кандидат медицинских наук, доцент Татьяна Петровна Гарник – преподаватель курса фитотерапии и нетрадиционной медицины в медицинском институте УАНМ. Организационно-методическую работу в МОЗ Украины активно сочетает с участием в научно-практических форумах различного уровня. |
|||||||
Украинский гомеопатический ежегодник: Семейная медицина и гомеопатия, их методологическое и фактическое единство, достижения и перспективы |
||||||||
|
|
|