Наприкінці другого тисячоліття економічні та політичні проблеми, як у дзеркалі, відобразились в сучасній медицині, і, звичайно, торкнулися одного з методів лікування - гомеопатії.

В сучасній науковій літературі накопичені дані про стан історичного розвитку гомеопатії в Україні й країнах Східної Європи і далекого зарубіжжя.

Метою наших досліджень було вивчення й обгрунтування позитивного досвіду у розвитку гомеопатичного методу лікування в Росії. Мета та пов'язані з нею завдання виходили з дворічної практики співпраці авторів та російських колег щодо маркетингового аналізу російського фарма-когомеопатичного ринку.

В Росії гомеопатичний метод лікування почав швидко поширюватись з середини XIX сторіччя. По-перше, це було пов'язано з відкриттям гомеопатичних кабінетів та лікарень. Вони були в одночас закладами для обміну досвідом лікарів-гомеопатів; збирався і накопичувався плідний науковий матеріал з гомеопатії. Саме тут видавалися книги та журнали. Певні позитивні результати лікування хворих (в тому числі й інфекційних) довели, що саме гомеопатичний метод не поступає існуючим в той час терапевтичним методам. За часи Радянської влади гомеопатія зазнала за-боронення, однак розвиток її не припинявся ніколи.

Справжнє відродження російської гомеопатії почалося в кінці 80-х років, коли були створені і почали свою роботу поновлені професійні товариства, що об'єднували лікарів та провізорів. В їх числі - Російське гомеопатичне товариство (Президент - д.м.н. І.О. Рудаков), що було зареєстровано в Міністерстві Юстиціі Російської Федерації 12.04.1991 p., і проводить багатогранну роботу, результатом якої стало офіційне визнання гомеопатії та зміцнення її нормативно-правової бази. Міністром охорони здоров'я і медичної промисловості Російської Федерації було підписано наказ № 115 (01.07.1991 р.) "О развитии гомеопатического метода в медицинской практике и улучшении организации обеспечения населения гомеопатическими лекарственными средствами", який націлював на організацію навчання лікарів, провізорів та спеціалістів із середньою спеціальною освітою, розгортання мережі аптек, створення державної Гомеопатичної Фармакопеї.

Цей наказ знайшов своє втілення в тому, що лікарів-гомеопатів навчають на кафедрі гомеопатії Російського Університету Доужби Народів (УДН), в MDCXOBCI-XOAJ}' Томе&пятнчн&м}- Це-кг-рі, Санкт - Петербурзькій гомеопатичній Асоціації, на базах відділень філій Російського Гомеопатичного Товариства в Саратові, Новосибірську, Красноярську та інших містах.

В Російському УДН у 1996 р. була створена перша в Росії кафедра гомеопатії, з первинною підготовкою лікарів і тематичним удосконаленням, тобто навчання щодо застосування методу гомеопатії в різних галузях практичної медицини. Кафедрою гомеопатії Російського УДН та Російським Гомеопатичним Товариством організовано постійно діючий семінар, де дискутуються актуальні проблеми сучасної гомеопатії, виступають лікарі та провізори, і порушують питання забезпеченості пацієнтів як "екстемпоральною" рецептурою, так і готовими гомеопатичними моно -та полікомпонентними препаратами.

Важливим чинником відродження гомеопатії в Росії став розвиток гомеопатичної фармації .За ініціативою та участю Російського Гомеопатичного Товариства на базі Російського об'єднання "Росфармація" МОЗ і МП РФ, НДІ фармації МОЗ і МП РФ, Московської медичної академії, московської гомеопатичної аптеки № 7, в 1991-1993 роках проведено десять поновлених курсів для провізорів та фармацевтів. Такі курси існують і тепер. В Росії працюють понад сто гомеопатичних аптек та гомеопатичних відділів в звичайних аптеках. Розвиток гомеопатії в Росії пов'язаний з Українською гомеопатичною школою. Це пояснюється територіальною близкістю регіонів, можливістю контактувати на різних рівнях. Тому, наприкінці другого тисячоліття, суттєві призначення гомеопатичного методу, як в Росіі, так і в Україні полягають у визначенні можливостей та пошуків найбільш ефективних засобів використання гомеопатії в різних галузях медицини. По-перше, це стосується нозологій. Ще не існує достатньо накопиченого досвіду про застосування гомеопатичного методу в хірургіі, акушерстві, наркології (є лише окремі публікації). Перспективним є також вирішення питань санації населення з екологічно небезпечних регіонів [2].

Значний вплив на розвиток гомеопатії має консолідація спеціалістів - лікарів, провізорів, науковців навколо Російського Гомеопатичного Товариства, яке протягом останніх років провело декілька науково-практичних конференцій в Саратові, Іжевську, Адлері, Ростові, Красноярську, і міжнародний форум - в Новосибірську. До складу Російського Гомеопатичного Товариства, крім його працюючих відділень та філіалів, входять на правах колективних членів регіональні гомеопатичні Асоціації Красноярська, Санкт-Петербургська, Смоленська; лікувальні, фармацевтичні центри ("Інтермед"), Інформаційний гомеопатичний центр "Атлас", Краснодарський крайовий центр гомеопатії "Астра", Красноярський крайовий гомеопатичний центр, Кубанський центр гомеопатії, міжнародний концерн "ЕДАС", Московський гомеопатичний центр, Санкт-Петербурзька гомеопатична поліклініка, Сибірський гомеопатичний центр електропунктурної діагностики, центр традиційної медицини "Симілія" та інші (всього 50 організацій).

Рішенням Колегії Бюро Вченої ради МОЗ та МП Російської Федерації (ХП.1996 р.) було дозволено використання гомеопатичного методу в державній системі охорони здоров'я Росії. У 1995 р. комісія (у складі провідних спеціалістів з гомеопатії та гомеопатичної фармації) розробила пакет відповідних документів, щодо реєстрації лікарської та фармацевтичної діяльності в галузі гомеопатії [3]. Ці розробки були використані у наказі № 335 МОЗ та МП РФ від 29.11.1995 p., що дозволив використання методу гомеопатії у медичній практиці, і регламентував діяльність гомеопатів; визначив державні організації, що координують гомеопатичну діяльність; затвердив правила відпуску та номенклатуру гомеопатичних ліків. На жаль, в Україні ці документи ще готуються.

Висновок

У наданому огляді стану та розвитку сучасної гомеопатії в Росії чітко простежується місце цього методу в системі охорони здоровая, що підтверджують державні нормативні документи.