Гомеопатія існує вже понад 200 років, але останні десятиліття були для неї напрочуд важкими. Зникло захоплення цим елегантним напрямком терапії, згас ентузіазм, що надихав сотні дипломованих медиків ставати його вірними послідовниками, відкривати консультації, амбулато-рії, клініки, центри та навіть інститути у великих та маленьких державах Старого та Нового світу.

На зміну прийшла епоха «наукової» медицини - епоха антибіотиків та знеболюючих, протизапальних, гіпотензивних та інших лікувальних засобів нової ери хімічної фармакотерапії. Новітні синтетичні препарати, здавалось, увібрали в себе все найпрогресивніше, що змогло винайти людство, новітні технічні, хімічні, технологічні (навіть генетичні) розробки могутнього наукового потенціалу суспільства. Конкуренція з сильними молодими фінансовими потужностями фармакологічних концернів для гомеопатії виявилась ніби як «недостойним» і надто дорогим заняттям. Залишаючись незмінно вірною канонічним принципам вчення Ф.Х.С. Ганемана, гомеопатія не відчувала потреби щось принципово змінювати чи то в технології виготовлення, чи то в терапевтичних клінічних підходах стрункої системи гомеопатичного лікування.

Час минав, «науковість» академічної (так званої «офіційної») медицини іноді доходила чи не до кумедності, навіть трагічності ситуації, коли один з аспектів лікувальної дії нового медикаменту вивчався ледве не до субмолекулярного рівня, а руйнівні побічні ефекти (часом навіть небезпечні для самого життя лікованого суб'єкту) могли бути випадковою знахідкою вже під час його практичного застосування. Одна з головних ідей медицини: «Лікувати не хворобу, а хворого», стала відсовуватись на другий, а те і на третій план, під натиском антигіпертонічної (гіпотензивної), антиалергічної (антигістамінної), антизбудливої (седативної) та інших «анти - » терапевтичних підходів, спрямованих перш за все не на лікування цілісного організму людини, а на ліквідацію проявів - симптомів враження окремого органу, чи системи.

Гомеопатія продовжувала вважати надзвичайно важливими, а часом, навіть визначальними, в підборі індивідуалізованої терапії окремому пацієнту, конституційні особливості індивіду, стан його психічних характеристик, можливості і особливості реагування і адаптації до факторів зовнішнього середовища, враховуючи клінічний діагноз захворювання, як «слабке» місце організму, що його потрібно лікувати при цілістному організменному підході. Водночас гомеопатичним напрямком медицини продовжували займатись виключно дипломовані медики, що володіли крім загальних медичних знань ще і особливими підходами до терапії гомеопатії. Актуальним став пошук не відмінностей різних терапевтичних технологій, а мобілізація (з метою всебічного найефективнішого використання) можливостей давніх (традиційних) і новітніх розробок сучасної медицини. Чим більше лікар знає - тим ефективніше може допомогти хворому, а отже, виконати основну свою місію і професійну функцію перед ближнім. Кожна методика ставить за мету краще полікувати недужого, і в цьому всі терапевтичні школи, напрямки, вчення єдині.

Останні роки відкрили нові можливості і перспективи в наукових клінічних дослідженнях, що також знайшло своє втілення і в гомеопатії. Вперше на Україні проведені такі роботи у відповідності до світових вимог і стандартів, з використанням протоколів GMP. Дослідження проводились за офіційним узгодженням з фармкомітетом України, і у відповідності до міжнародних параметрів. В області медицини аналогічні роботи відповідають найвищим вимогам, і є частиною багатопланових наукових міжнародних досліджень. Отримані результати і оцінки є не тільки повністю відповідними і порівняльними з будь-якими негомеопатичними науковими дослідженнями, що ставить їх в один зрозумілий адекватний порівняльний ряд, але й дозволяє нашим медичним науковцям інтегрувати в професійну європейську спільноту.

Участь в клінічних дослідженнях за найвимогливішими міжнародними стандартами провідних спеціалістів України з педіатрії, акушерства та гінекології, терапії, оторинолярінгології, дерматології та інших напрямків медицини, показала перспективність використання гомеопатичних комплексних препаратів в комплексі терапії патології вказаних напрямків, що значно підвищувало ефективність лікування, скорочувало тривалість терапії і подовжувало час ремісії.

Лідером в проведенні багатоцентрових міжнародних досліджень є найстаріша фірма - виробник гомеопатичних ліків - Німецький Гомеопатичний Союз. Такі дослідження проводяться за дозволом МОЗ України і відповідають усім вимогам GCP. Найцікавішим і унікальним дослідженням, що триває нині, є міжнародне, мультицентрове, проспективне, 4-х фазне дослідження ефективності гомеопатичного лікування в порівнянні з традиційною терапією (IIPCOS^). Метою дослідження є оцінка ефективності гомеопатичного лікування в порівнянні з загальноприйнятим лікуванням 5-ти основних клінічних скарг, що часто зустрічаються в амбулаторній практиці: нежить, симптоми фарингіту, болі в вухах, допоміжних пазухах носа, кашель.

Ці клінічні стани були вибрані з урахуванням попереднього досвіду дослідження IIPCOS-1 за наступними причинами: 1) це найбільш часті скарги, що турбують амбулаторних хворих; 2) наявність ефективного гомеопатичного лікування, а також, ефективної традиційної терапії.

Отримані в 1996-97 роках результати дослідження IIPCOS-1 показали, що ефективність гомео-патичного лікування не поступалась традиційному лікуванню у 460 хворих з скаргами зі сторони верхніх і нижніх дихальних шляхів і отитами.

Проведення міжнародних клінічних досліджень гомеопатичних препаратів, докази високої ефективності цих засобів всебічно сприяють підвищенню рейтингу гомеопатії як невідємної складової сучасної медицини.